Майдан закордонних справ: Світ за тиждень. 8-14 липня 2017 року

Правильні дівчата цілують чемних хлопців…

Олександр ХАРА
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Упродовж минулих вихідних увага світових медіа була прикута до подій у Гамбурзі, де зібралися лідери країн – флагманів світової економіки. Коментатори зважали на найменші дрібниці. Ось господиня саміту Ангела Меркель вітає високих гостей рукостисканням, і лише декілька світових лідерів удостоєні дружнього поцілунку. І питання не в тому, що президент Франції та прем’єр-міністр Канади є молодими політиками як з погляду віку, так і з точки зору досвіду, а в тому, що здебільшого від їхньої взаємодії з Меркель та Юнкером (голова Єврокомісії теж отримав поцілунок) залежить збереження світового порядку, що базується на таких цінностях, як верховенство права, демократія, права людини, вільна торгівля та інші ліберальні ідеї.

Втім, найочікуванішою все ж таки була зустріч тих, кого складно зарахувати до категорії чемних хлопців. Рукостискання перед камерами президентів США та Росії нагадало блогерам кадр із американського політичного трилера «Картковий будиночок», де відбулася зустріч двох цинічних, надзвичайно сильних особистостей – президентів Росії і США Віктора Петрова та Френка Андервуда. Однак реальний Путін виявився менш упевненим у собі. Поступаючись не лише розміром економіки та збройних сил, а й зростом, останній намагався зайняти більше простору, широко розставивши руки під час фотографування в кріслах. Якщо Трамп робив Путіну протокольні компліменти, то володар Кремля, дивлячись кудись собі під ноги, а не на журналістів чи співрозмовника, підкреслив те, що в нього була низка телефонних розмов із американським колегою, але для результативності потрібні зустрічі тет-а-тет.

Схоже, видимість прориву міжнародної ізоляції була програмою-максимум, і він її виконав. Предметом особливої гордості стала тривалість перемовин – 2 години 15 хвилин. Також Путіну сприяв і формат зустрічі, адже окрім обох президентів там були присутні лише міністри закордонних справ і перекладачі. Американські оглядачі висловлюють подив, чому в такій важливій зустрічі не брав участі радник із питань національної безпеки Герберт Макмастер. І це становить певну проблему з погляду правильного розуміння справжніх намірів Кремля з боку американців. Адже всім відомо, що, за висловом Ангели Меркель, «Путін живе у паралельній реальності». Трамп також знаний своєю схильністю оперувати «альтернативними фактами» та діяти поза стандартами прийнятної поведінки.

Разом із цим викликає подив бажання американців, які знають про втручання російських хакерів у демократичні процеси у США та інших державах, «винайти рамки, у яких обидві країни зможуть зрозуміти, що робити з кіберзагрозами». Слова Тіллерсона про те, що слід просуватися далі, можуть означати, що російське втручання у президентські перегони 2016 року залишиться безкарним. Це опосередковано підтверджують і слова Лаврова, що «президенти, керовані національними інтересами, налаштовані шукати домовленості, а не намагатися розігрувати якісь конфронтаційні сценарії та створювати проблеми на рівному місці», а також те, що «Трамп пригадав, що деякі кола в США досі намагаються роздути тему російського втручання, хоча довести його не можуть». Навіть немає сенсу коментувати «домовленість» стосовно того, що Сполучені Штати й Росія не втручатимуться у внутрішні справи одне одного, а також інших країн…

Щодо кроків у Сирійському врегулюванні теж є питання. За повідомленням російського міністра, Росія, США та Йорданія домовилися про створення умов (зон деескалації) припинення вогню у південно-західній частині країни, де гарантом безпеки виступатиме… російська військова поліція! Втім, Тіллерсон зазначив, що питання стосовно збройних сил, які забезпечуватимуть припинення вогню, ще остаточно не вирішено.

Українці поки що можуть бути задоволені. Схоже, діаметрально протилежні позиції сторін у питанні російської агресії проти нашої держави, а також бажання досягти успіху у більш «гарячих точках» обумовили не надто тривале обговорення української проблематики. Американська сторона поінформувала про призначення свого спеціального представника (на заміну Вікторії Нуланд) та досягла домовленості про його візит до Москви найближчим часом. Чи слід Києву турбуватися стосовно відновлення американсько-російського дипломатичного каналу з питань урегулювання російсько-української кризи, ми незабаром дізнаємося. Найімовірніше, певні обриси підходу адміністрації Трампа в нових умовах стануть зрозумілими після візиту новопризначеного спецпредставника США до Москви.

З одного боку, Курт Волкер є досвідченим дипломатом, обізнаним у регіональних справах та позитивно налаштованим до України. Так, у своєму нещодавньому коментарі «Голосу Америки» він зазначив, що «Ми маємо бачити Україну, яка є стійкою, життєздатною, процвітаючою, сильною демократією». З іншого боку, зрозуміло, що діятиме він у рамках, заданих найвищим керівництвом країни, яке намагається покращити взаємини з Москвою. Отже, на нас, швидше за все, очікуватиме скоординований тиск з метою реалізації небезпечних Мінських домовленостей. Схоже, за відсутності будь-якої стратегії офіційного Києва дотепер працююча тактика «маневрування між крапельками» перестане бути результативною.

 

Деякі думки за підсумками саміту «Великої двадцятки»:
балансування на трансатлантичній розтяжці

Олександр ХАРА
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

На питання «Проти чого конкретно протестуєте?» один дотепний активіст відповів: «А задля чого конкретного зібралася «Велика двадцятка?». Тож спробуємо виокремити ключові моменти серед безлічі проблем, рішення яких намагалися знайти лідери дев’ятнадцяти найрозвинутіших економік світу плюс ЄС на минулих вихідних у Гамбурзі. Нагадаємо, що «Велика двадцятка» є об’єднанням країн, де мешкають дві третини населення планети та виробляється 80% глобального ВВП.

Взагалі, метапроблемою саміту було узгодження курсів адміністрації Трампа та решти країн світу, що дедалі більше розходяться. Передусім мова про багатосторонні рамки міжнародної торгівлі, протекціонізм та питання Паризької кліматичної угоди.

Хоча глобальна економіка й подолала наслідки фінансово-економічної кризи 2008 року, але повільні темпи економічного зростання залишаються в центрі уваги світових лідерів. Так, приріст світового ВВП у 2016 році становив 2,4% (процес ішов дещо повільніше, ніж у попередні два роки – 2,73% та 2,78% відповідно). Лідери «Двадцятки» домовились продовжити структурні реформи, а також забезпечити спрямування фіскальної та монетарної політики країн-учасників на пожвавлення економічної активності, забезпечення стабільності цін та створення нових робочих місць.

Вагомим чинником економічного зростання є міжнародна торгівля. І тут існує проблема. Згадаймо, що першим рішенням Дональда Трампа після інавгурації був вихід із Угоди про Транстихоокеанське партнерство (Зона вільної торгівлі та співробітництва). 45-й президент неодноразово демонстрував своє незадоволення багатосторонніми торгівельними угодами та режимами, а також висловлював наміри захищати американський бізнес (вживати протекціоністських заходів). На його думку, саме «несправедливі умови» багатосторонніх угод спричинили величезні торговельні дисбаланси з ключовими країнами. У 2016 році збереглося від’ємне торговельне сальдо США з партнерами по Північноамериканській зоні вільної торгівлі (North American Free Trade Agreement – НАФТА, включає США, Канаду та Мексику) – 75,3 млрд дол. Втім, Трамп не звертає уваги на те, що обсяги торгівлі за двадцять років існування НАФТА потроїлися та зростали значно динамічнішими темпами, ніж з іншими країнами чи об’єднаннями. Хоча найбільше від’ємне сальдо у США з Китаєм – 347 млрд дол., показове роздратування Трампа викликав у п’ять разів менший торговельний дефіцит із Німеччиною. Він вважає нечесною конкуренцією те, що німецький автопром займає міцні позиції на американському ринку. Із 17,5 млн проданих у 2016 році машин німецькими є 1,3 млн (ну люблять американці Mercedes та BMW!), причому 250 тис. із них вироблено саме в США. Лише два німецьких концерни – Daimler та Siemens – працевлаштували на своїх 69 підприємствах 72 тис. осіб, а всього німецький бізнес забезпечує роботою понад 750 тис. американців.

Отже, задовольняючи бажання адміністрації Дональда Трампа, «Двадцятка», поряд із наголосом на збереженні відкритості ринків, уможливила використання «легітимних інструментів торговельного захисту». Які саме інструменти вважатимуться легітимними, покаже час, але допоки США є членом різних торговельних режимів, передусім СОТ, їхні можливі протекціоністські кроки оскаржуватимуть більш конкурентоспроможні країни, які господар Білого дому вважає нечесними. Хоча, можливо, йому слід було б замислитися, що, незважаючи на конкурентні переваги Китаю, з 1997 по 2013 рр. частка Німеччини у світовому експорті зменшилася на незначні 0,6%, до показника 10,4%, у той час як частка США з 13,7% впала до 9,5%!

Найбільша дипломатична баталія точилася навколо формули збереження Паризької кліматичної угоди без США. «Двадцятка» зазначила, що потужна економіка та екологічна планета є взаємозалежними, а отже, усі країни-члени налаштовані на зменшення викидів парникових газів – завдяки, зокрема, покращенню інновацій стосовно стійких і екологічно чистих енергоресурсів та енергоефективності, а також створенню енергетичних систем із низьким рівнем викидів парникових газів. Було взято до уваги рішення США вийти з Паризької угоди, яку, втім, усі визнали такою, що вступила в дію. Сполучені Штати воліють «співпрацювати з іншими країнами з тим, щоб допомогти їм отримувати доступ до традиційних джерел енергії та використовувати їх більш чисто та ефективно». З дипломатичної мови це можна перекласти як нарощування американського експорту енергоносіїв. Так, за останні шість років експорт американської сирої нафти подвоївся з 2,4 млн барелів до 5,2 млн барелів на день, а з 2013 року США є найбільшим у світі експортером бензину та інших нафтопродуктів. Хоча зараз частка Сполучених Штатів становить лише дещо більше одного відсотка ринку скрапленого газу, будівництво нових потужностей та експоненційне зростання видобутку може дозволити цій країні у 2035 році вийти на перше місце, випередивши нинішніх лідерів – Катар та Австралію.

Враховуючи плани Дональда Трампа розгорнути у США широкомасштабну реконструкцію інфраструктури, у тому числі з метою задіяти потужності американської промисловості (прості робітники становлять вагому частку його електорату), для нього актуальним було питання захисту (протекціонізму) власних виробників сталі. Річ у тім, що найбільшим виробником сталі є Китай (808 млн т), а Сполучені Штати посідають четверте місце (78,5 млн т). Отже, було винайдено формулу, згідно з якою «Визнаючи стійкий негативний вплив на вітчизняне виробництво, торгівлю та працівників через надмірні потужності в галузях промисловості, ми (США) зобов'язуємося продовжувати зміцнювати нашу співпрацю, щоб знайти колективні рішення для вирішення цієї глобальної проблеми». Тобто застосовуватимуться обмежувальні заходи щодо «надлишкових потужностей», а це, до речі, може зачепити й Україну, яка посідає 10-те місце за обсягами виробництва (24,2 млн т).

Взагалі, саміт можна охарактеризувати як двобій Ангели Меркель – втілення заснованого на загальних правилах демократичного світоустрою – і Дональда Трампа як уособлення відцентрових тенденцій, протекціонізму та національного егоїзму. Показовим є те, що, згідно з опитуванням авторитетної рейтингової компанії PEW Research, здібності канцлера Німеччини до лідерства переважали якості американця майже серед усіх країн «Двадцятки», окрім Росії, Індії та Південної Африки. Найвищими рейтинги Меркель виявилися в Німеччині, Франції та Південній Кореї (81%, 79% та 74% відповідно). Навіть у США її перевага над Трампом склала 10 пунктів. Росія тримає першість у підтримці лідерства Дональда Трампа (53%), вона навіть випередила США на сім пунктів, і це при тому, що 69% росіян вважають Сполучені Штати загрозою номер один! Справді, «умом Россию не понять».

Звісно, рішення цьогорічного саміту «Двадцятки» – не панацея від економічних негараздів сучасності, але вони є важливими орієнтирами для узгодження зусиль світового співтовариства з їхнього розв’язання. Сформульовані в Підсумковому документі та інших рішеннях ідеї формуватимуть параметри функціонування глобальної економіки, а відтак і вплив на українську економіку також. Хотілося б сподіватись, що вітчизняні урядовці не лише дізнаються про результати саміту з новинних програм, а й усвідомлять необхідність врахування рішень форуму економічних лідерів світу у своїх стратегіях. Якщо, безумовно, такі взагалі є…

Рекс Тіллерсон як миротворець

Олег БЄЛОКОЛОС
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Після візиту до України 9 липня, де він закликав Росію зробити «перші кроки з деескалації ситуації на сході України», наступного дня державний секретар США Рекс Тіллерсон зробив коротку зупинку у Стамбулі для участі в засіданні Світової ради з питань нафти (World Petroleum Council) та відразу ж направився в турне країнами Перської затоки – Кувейтом, Катаром, Саудівською Аравією. Як було офіційно зазначено, з метою «обговорення триваючих зусиль для вирішення кризи в Затоці».

Як відомо, 5 червня низка мусульманських країн, зокрема Саудівська Аравія, Єгипет, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати, Ємен, Лівія, Маврикій та Мальдіви, розірвали дипломатичні відносини з Катаром, звинувативши його в дестабілізації регіону. Так, влада цих країн стверджує, що Катар підтримує терористичні угруповання, у тому числі «Братів-мусульман».

Згодом Ер-Ріяд закрив кордони з Катаром і розірвав усе наземне, морське та повітряне сполучення зі своїм сусідом. Єгипет також припинив повітряне та морське сполучення з Катаром, а ОАЕ дали дипломатам Катару 48 годин на те, щоб виїхати з країни. Абу-Дабі звинуватив Катар у фінансуванні й підтримці тероризму та екстремізму, а Державне агентство новин Бахрейну повідомило, що країна припинила дипломатичні стосунки з Катаром через втручання у внутрішні справи Бахрейну та загрози безпеці й стабільності в країні з боку Катару.

Доха, у свою чергу, висловила наміри щодо готовності вирішення кризи шляхом переговорів, зокрема за сприяння посередників. Водночас було наголошено, що Катар не піддаватиметься грубому тиску на нього.

Отже, в регіоні склалася надзвичайно напружена ситуація, у центрі якої знаходиться суперництво між Саудівською Аравією та Іраном, замішане на віковій ворожнечі сунітів і шиїтів, що ускладнюється переплетінням геополітичних впливів інших гравців, в тому числі Туреччини та США.

При цьому частина експертів вважає, що Вашингтон недооцінив рівень конфліктності в регіоні, ескалація напруги в якому явно суперечить стратегічним інтересам Сполучених Штатів (так, у Катарі знаходиться важлива американська військова база). Мабуть, саме тому держсекретар США й поспішив з візитом до країн Перської затоки, щоб якомога швидше виправити ситуацію і владнати небезпечний конфлікт дипломатичним шляхом.

Під час перебування в регіоні Рекс Тіллерсон провів низку важливих зустрічей із керівництвом Кувейту, Катару й Саудівської Аравії, у ході яких вочевидь намагався спонукати учасників конфлікту вийти на певний взаємоприйнятний компроміс. Так, 11 липня було підписано двосторонній американсько-катарський Меморандум щодо протидії фінансуванню тероризму, який у Державному департаменті назвали «підбадьорюючим кроком вперед». Відвідав Рекс Тіллерсон і Кувейт, де мав зустріч із правлячим еміром Сабахом аль-Ахмедом ас-Сабахом, який взяв на себе роль посередника в цьому конфлікті. Судячи з усього, також відбулася плідна дискусія між держсекретарем США та принцом Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом Аль Саудом.

На момент підготовки матеріалу було все ще невідомо, яким саме миротворцем виявиться Рекс Тіллерсон, однак хочеться сподіватись, що йому вдалося переконати впливових регіональних гравців у необхідності знизити градус протистояння, а також у тому, що від тривалої нестабільності потерпатимуть усі.

Американсько-польське військово-технічне співробітництво:
мотиви та перспективи

Олексій КУРОП'ЯТНИК
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Одним із результатів візиту президента США Дональда Трампа до Польщі 6 липня цього року стало оголошення намірів Варшави щодо придбання американських зенітно-ракетних систем «Патріот» (Patriot) фірми «Райтеон» (Raytheon) на суму 7,6 млрд дол. «Патріот» включає найсучасніші технології, тобто експорт цих систем потребуватиме згоди Конгресу США.

Однак основна дилема Польщі полягає в тому, що держава відчуває потребу негайно модернізувати свої збройні сили, але не має для цього ані грошей, ані розуміння, кого обрати в партнери на перспективу – США чи ЄС (Німеччину та Францію), підходи яких відрізняються за ключовими безпековими питаннями: ставлення до військової загрози з боку РФ, концепція європейської армії та спільного оборонно-промислового комплексу.

Наразі західні експерти оцінюють стан Збройних сил Польщі в контексті потенційної агресії з боку Росії як доволі слабкий, військову техніку та озброєння як застарілі, бойові можливості – як недостатні, а фінансові ресурси уряду для швидкого виправлення ситуації – як дуже обмежені. При цьому в Польщі існують труднощі із самостійною розробкою сучасних систем зброї, окрім легкої стрілецької, однак вона прагне в короткій перспективі реалізовувати доволі затратні програми модернізації власних збройних сил, такі як заміна застарілого парку танків Leopard 2, закупівля 400 нових бойових машин піхоти та 300 легких танків, понад 100 артилерійських систем, 30 штурмових та 80 гелікоптерів загального використання, трьох підводних човнів і трьох легких фрегатів, різних ракетних систем і стрілецького озброєння. Однак фінансових можливостей для реалізації усіх цих планів наразі не видно.

Відтак Польща стоїть на порозі суттєвої, можна навіть сказати амбітної військової модернізації, що має велике політичне значення. Реалії ж пропонують такий непростий вибір: за браком коштів закуповувати застаріле іноземне військове обладнання, у тому числі вживане, або розраховувати на різні програми фінансової допомоги.

У контексті можливої агресії з боку РФ атака з повітря по території Польщі вважається одним із найнебезпечніших сценаріїв, протидіяти якому сьогоднішні польські засоби оборони явно неспроможні. У березні цього року Польща відкинула ідею закуповувати системи протиповітряної оборони європейського виробництва на користь зброї компанії «Райтеон» з ракетами «Станнер» (Stunner) виробництва Ізраїлю. Йдеться, зокрема, про повну комплектацію «Райтеон» восьми батарей у рамках польської програми «Вісла» (розгортання протиповітряної оборони великого радіусу дії). При цьому слід звернути увагу на два таких факти: по-перше, постачання нових комплексів може завершитися не раніше 2022 року, оскільки польська сторона забажала також придбати нові локаційні станції розвідки цілі, які пройдуть тестування лише через чотири роки. По-друге, не факт, що Збройні сили США у майбутньому закуплять на тендері саме згадані станції, що може спричинити ризик виникнення несумісності різних систем ПРО США на території Польщі.

Тож, мабуть, є підстави вважати, що сама ідея придбання американської зенітно-ракетної системи «Патріот» є одним із низки інструментів, за допомогою яких Польща намагатиметься продемонструвати самостійні регіональні амбіції, зацікавити Сполучені Штати та «застовпити» собі важливе місце на американській орбіті геополітичних інтересів. Це вочевидь головний мотив.

Перспективи ж наразі не зовсім безхмарні (поки підписано лише меморандум про наміри), хоча Польща, здається, докладатиме усіх необхідних зусиль для реалізації задуманих планів, що мають сприяти як збільшенню власне оборонних можливостей країни, так і суттєвому підвищенню її політичної ваги в НАТО та Євросоюзі.

Цей тренд, окрім усього іншого, безсумнівно, має бути в полі зору української дипломатії.

 

З корупцією слід боротися не по-новому, а по-справжньому

Олександр ХАРА
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Начебто всі знають, що корупція є великим злом. Але деякі країни влаштовують у парламенті шоу довгоносиків та прикривають явно нечистих на руку «парламентарів», як це відбулося у Верховній Раді 11 липня, у той час як для інших ця боротьба є справою честі.

Дев’ять з половиною років в’язниці за корупцію очікують на колишнього президента Бразилії Луїза Інасіо Лула да Сілву. Хоча й за каденції найбільш популярного в новітній історії глави держави (рейтинг підтримки в останній рік президентства сягав неймовірних 80%!) його звинувачували в корупції, але суд не зміг довести провину. Втім, наполегливі прокурори розкрили масштабну корупційну схему, що ледь умістилася у п’ять окремих судових справ. І ось судом доведено, що Лула да Сілва отримав хабар у розмірі 1,2 млн дол. у вигляді ремонту нерухомості на узбережжі. Завдяки цьому компанія OAS SA згодом виграла контракт із держаним нафтовим гігантом Petrobras. Оборудки цієї компанії вже тривалий час розслідує Федеральна поліція. Так, у рамках операції «Автомийка», що розслідує корупцію та лобізм навколо компанії Petrobras, під підозрою перебувають 232 особи та 16 компаній, заарештовано 160 осіб, щодо 93 осіб уже винесено вироки.

Нагадаємо також, що наступниця Лула да Сілви – Ділма Вана Русеф, яку теж звинувачували в корупції, була відсторонена з посади президента в порядку застосування процедури імпічменту, хоча й за іншу провину – маніпуляції з економічними даними у власних політичних інтересах.

В Україні найближчим часом навряд чи може статися щось подібне, адже існує неписане правило: не переслідувати попередників (Янукович не рахується, він став найневдалішим серед цього елітного клубу). Тим більше нічого не загрожує діючому президентові (немає різниці, яке його прізвище), оскільки в країні відсутній закон про імпічмент, а чинний глава держави не підпадає під слідство новостворених антикорупційних органів. Напевно, приймаючи Закон про Національне антикорупційне бюро, депутати виходили з того, що президент України святіший за Папу Римського.

Тим часом у Рейтингу сприйняття корупції «Трансперенсі Інтернешнл» Бразилія посідає 79-те місце, а Україна залишається в товаристві найкорумпованіших країн (131-ша позиція зі 176).

* * *

Огляди подій і тенденцій у світі - спільний проект Фонду «Майдан закордонних справ» з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».