Майдан закордонних справ: Світ за тиждень. 13-20 жовтня 2017 року

Олег БЄЛОКОЛОС
дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Величезний лайнер світового співтовариства явно збився зі звичного курсу та вочевидь іде прямо у штормову зону. Причому, на відміну від попередніх рейсів, на головному містку немає одного капітана – натомість різні конкуруючі команди сперечаються між собою щодо найбільш оптимального курсу: одні пропонують зайти в начебто спокійну гавань ізоляціонізму, інші закликають взяти участь у регаті під гаслом «За багатополярність!», треті вважають, що все й так нормально і якось воно буде.

Тим часом численні пробоїни в трюмі спонукають пасажирів з нижніх палуб силою прориватися на верхні, вимагати собі більш комфортних місць та неабияк лякати звиклих до комфорту багатіїв із люксових кают.

Очевидно, саме цей переляк і сприяв перемозі на виборах в Австрії двох правих партій, які набрали найбільше голосів – 32% (Народна) та 26% (Партія Свободи), – випередивши правлячу соціал-демократичну партію (SPÖ). Спільна популярність цих сил зросла на останніх виборах на 13%. Ключовими елементами їхньої кампанії стали жорстка критика міграційної політики ЄС на Балканах і так званий політичний іслам, які вони вважають реальною загрозою для Європи.

Високому рівню довіри виборців Австрійська народна партія завдячує персонально Себастьяну Курцу, який навесні очолив її та спрямував партійний курс вправо, серед іншого обіцяючи суттєве зниження податків для великих місцевих корпорацій. Хоча Курц входить до складу нинішнього уряду, він позиціонує себе як інструмент руйнування традиційного нинішнього політичного статус-кво в країні. Тепер Курц отримав шанс стати наймолодшим главою уряду в Європі, а його партія – безальтернативним союзником для всіх інших політичних сил у країні.

Ультраправа Партія Свободи також змінила свої політичні орієнтири: її лідер Гайнц-Крістіан Штрахе пом’якшив неонацистський імідж політсили, замінив його на ісламофобію, яка відчутно поширилася в окремих районах Австрії.

Повернення правих до влади в Австрії не є випадковим. Правий ухил Австрії дещо подібний до угорського і являє собою реакцію на імміграційну кризу на Балканах, яка трапилась два роки тому. Він, як вважається, посилить інші політичні сили в Центральній Європі, які намагаються вирішити імміграційне питання з різких націоналістичних позицій.

Посилення правих свідчить також про те, що європейський популізм нікуди не зникає та може набувати різних форм. Отже, сподівання на закінчення епохи потрясінь, які пов`язувалися із обранням Еммануеля Макрона та, особливо, Ангели Меркель, виявилися явно передчасними і, можливо, навіть примарними.

Між тим, Мадрид погрожує задіювати 155-ту статтю конституції Іспанії, що запроваджує пряме правління в автономіях, які порушили закон. За наявною інформацією, уже 21 жовтня вперше в історії Іспанії цю статтю можуть застосувати щодо Каталонії. Скидається на те, що наразі обидві сторони обрали хибну мову ультиматумів, а не шлях конструктивного діалогу.

Тим часом Державний департамент США, попри серйозні звинувачення на адресу президента Судану Омара аль-Башира в порушенні прав людини, оголосив про скасування економічних санкцій проти цієї країни.

Напередодні прийняття самого рішення в американському дипломатичному відомстві пояснили, що цьому передували близько 16 місяців переговорів із суданським урядом, а серед позитивних чинників, котрі спонукали до скасування санкцій з боку Вашингтона, названо успішну співпрацю Судану й США з метою поліпшення гуманітарної ситуації, врегулювання локальних конфліктів і боротьби з тероризмом.

Очевидно, йдеться про взаємодію в питаннях протидії Ісламській державі, що є одним із найголовніших зовнішньополітичних пріоритетів адміністрації Трампа. Тобто зазначений крок Сполучених Штатів слід розглядати як своєрідне заохочення Судану до більш тісної співпраці в напрямах, актуальних сьогодні для Білого дому.

Майже водночас із пом’якшенням санкційного режиму щодо Судану Вашингтон оприлюднив нову стратегію президента Трампа щодо Ірану, в якій, зокрема, йдеться про наміри чинити опір підтримці з боку Тегерану «терористів і бойовиків», протидіяти загрозам, які становить іранська ракетна зброя, перешкоджати отриманню цією країною ядерної зброї. У стратегії також зроблено акцент на дестабілізаційній політиці Ірану в регіоні від Сирії до Ємену, інструментом якої є Корпус стражів Ісламської революції. Однак у центрі уваги США, звичайно, є саме угода з Іраном, що передбачає припинення програми зі створення ядерної зброї в обмін на скасування значної частини міжнародних санкцій.

Між тим нова стратегія адміністрації Трампа отримала й дозу критики з боку низки фахівців та експертів. Так, за інформацією ЗМІ, екс-заступник держсекретаря США Венді Шерман зазначила, що посилення політики стримування щодо Тегерана не відповідає інтересам Сполучених Штатів. «Поки що за умовами угоди Іран робить усе можливе, підтверджуючи, що країна не прагне отримати ядерну зброю, і саме це відповідає інтересам національної безпеки США», – заявила вона.

Кількість загиблих у Могадишо – столиці Сомалі через підрив 14 жовтня смертником вантажівки, начиненої вибухівкою, перевищує 300 осіб, повідомляють міжнародні інформагенції з посиланням на дані місцевих медиків. Керівництво Сомалі та ЗМІ пов’язують терористичний акт з ісламістами тамтешнього угруповання «Аль-Шабаб», уникаючи згадок про глибинні причини нестабільності в країні.

Між тим, у Сомалі вже декілька десятиріч триває внутрішня війна «всіх проти всіх». У країні повністю зруйновані економіка, транспорт, знищені системи охорони здоров’я та освіти, а хронічний голод, злидні та злочинність стали звичними явищами. Центральний уряд наразі контролює лише столицю – Могадишо. Юнаки, що раніше прагнули долучитись до лав сумнозвісних піратів, тепер намагаються в будь-який спосіб потрапити до омріяної Європи або просто шукають бодай якусь роботу. Глибоко вкорінена клановість і відсутність навіть базових засад для самореалізації підштовхує молодь до пошуку соціальної справедливості, яку їм обіцяють ісламські фундаменталісти в рамках пропагованої держави без кордонів, побудованої на принципах загальної рівності перед Аллахом. Це, звісно, не може не приваблювати неосвічені й бідні верстви населення. Невипадково в Сомалі вільно почувається створене 2005 року екстремістське угруповання «Аль-Шабаб», що в перекладі з арабської означає «молодь», яке сповідує фундаменталістську ісламську ідеологію та здійснює терористичні акти як всередині країни, так і за її межами.

При цьому складається враження, що світ де-факто змирився з такою ситуацією в Сомалі та реагує лише на резонансні теракти. Очевидно, що за таких умов навряд чи можна розраховувати на те, що ісламісти хоч колись припинять свої «криваві жнива».

P. S. Певного оптимізму пасажирам нашого міжнародного лайнера має надати те, що серед екіпажу ще залишилися ті, хто не тільки вірить у свої сили і правоту, а й доводить це на практиці. Так, 19 жовтня Канада прийняла «Акт Магнітського», спрямований на захист журналістів та посилення санкцій щодо офіційних осіб інших країн, винних у значних порушеннях прав людини. Таким чином, Канада вкотре довела, що права людини не просто декларуються у зовнішній політиці країни, а реалізуються на практиці. Гарний приклад для України, яка все ще не може знайти для себе бодай якісь орієнтири у зовнішній сфері…

* * *

Огляди подій і тенденцій у світі - спільний проект Фонду «Майдан закордонних справ» з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».