Морські кордони як ключовий елемент українського державотворення: основні терміни та визначення

Богдан УСТИМЕНКО,
магістр права, консультант Фундації «США-Україна»
Тетяна УСТИМЕНКО,
к.ю.н., доцент, професор кафедри цивільного права
і процесу Національної академії внутрішніх справ

 

Перш за все хотілося б в черговий раз наголосити: Україна є однією з найбагатших за своїми природними ресурсами країн Європи. Про це свідчать численні факти. Наведемо лише деякі з них.

► Україна має найбільшу серед держав Азово-Чорноморського басейну довжину морського узбережжя – 2759,2 км.

► На українському шельфі Чорного та Азовського морів розвідано значні запаси корисних копалин, зокрема до 1583,5 млрд м³ природного газу і до 409,8 млн тонн сирої нафти, що становить понад 30 % загальних запасів вуглеводнів України. Водночас із них видобуто лише 4 %, тоді як з берегових родовищ – до 70 % розвіданих запасів вуглеводнів.

► Значну частину національного валового внутрішнього продукту формують п’ять областей України, які мають вихід до моря та займають близько 27 % її території. Більшість мешканців цих областей проживають на відстані не більш як 60 км від моря та тісно пов’язані з морською діяльністю.

Отже, важливість усіх різновидів ресурсів моря дедалі зростатиме, а від ефективності реалізації державної морської політики значною мірою залежать суверенітет і територіальна цілісність України, її економічна та енергетична незалежність, сталий розвиток та інтеграція в євроатлантичний політичний, економічний, правовий і безпековий простір (далі – Морська доктрина).

Також, відповідно до Морської доктрини, на сучасному етапі становлення України особливого значення набуває фактор утвердження її як морської держави – виходячи з просторових і геофізичних особливостей, її місця та ролі у глобальній і регіональній системі міжнародних відносин.

Морські кордони

Є вочевидь зрозумілим, що для морської держави критично важливе значення мають її морські кордони. Але що саме вони визначають?

Морські кордони розділяють морські простори (зони) різних країн.

Слід почати з того, що відповідно до типології морських просторів, докладно описаної одним із провідних у світі вчених сучасності в галузі міжнародного морського права Йошифумі Танакою, морські простори поділяються на декілька юрисдикційних зон.

Враховуючи критерій національної юрисдикції прибережної держави, морські простори можуть бути поділені на дві основні категорії:

- морські простори під національною юрисдикцією,
- простори поза межами національної юрисдикції.

До першої категорії належать внутрішні води, територіальні моря, міжнародні протоки, архіпелагічні води, прилегла зона, виключні економічні зони та континентальний шельф, а до другої – відкрите море та Район (так переведений в офіціальному тексті Конвенції англійський термін Area – прим. ред).

Водночас для цілей цієї статті ми детально розглядатимемо лише морські простори під назвами «територіальне море», «прилегла зона», «виключна економічна зона» та «континентальний шельф» в контексті так званої «Конституції Океанів» – Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (далі – Конвенція) та національного законодавства України. Поміж усіх міжнародних документів вона за значимістю посідає умовне друге місце у світі після Статуту Організації Об’єднаних Націй та є фундаментом морського права.

Окрім цього, для більш чіткого розуміння різниці між термінами «морський кордон» та «державний кордон» вбачаємо за слушне звернути увагу на доленосне для України рішення Міжнародного Суду Організації Об’єднаних Націй (далі – Міжнародний Суд ООН) у справі «Румунія проти України» від 03.02.2009 року.

В рамках цього рішення він визначив: морський кордон, що розділяє континентальний шельф та виключні економічні зони, не варто уподібнювати державному кордону, що розділяє території держав. Перший визначає кордони морських зон, де відповідно до міжнародного права прибережні держави мають деякі суверенні права для певних цілей. Останній визначає територіальні межі державного суверенітету.

Морський кордон, що розділяє континентальний шельф та виключні економічні зони, не варто уподібнювати державному кордону, що розділяє території держав.

 

Морські простори

Територіальне море – Прилегла зона – Державний кордон на морі – Виключна (морська) економічна зона – Континентальний шельф прибережної держави

Карта-схема - Ms. Frida María Armas Pfirter, Professor of Public International Law Buenos Aires University, Austral University

Територіальне море

Опис морських просторів (зон) варто розпочати з територіального моря.

Згідно зі статтею 1 Конституції Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Приписами статті 2 Конституції України встановлено, що суверенітет країни поширюється на всю її територію, яка в межах чинного кордону є цілісною та недоторканною.

Частиною 1 статті 2 Конвенції визначено, що суверенітет прибережної держави поширюється за межі її суходолу та внутрішніх вод на прилеглий морський пояс, який називається територіальним морем.

Зазначений суверенітет поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само як на його дно і надра.

Окрім цього, як зазначає стаття 3 Конвенції, кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує 12 морських миль, які відлічуються від вихідних ліній, визначених відповідно до цієї Конвенції.

Зовнішньою межею територіального моря є лінія, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки вихідної лінії на відстані, рівній ширині територіального моря (стаття 4 Конвенції).

Статтею 15 Конвенції закріплено, що у разі, коли береги двох держав розташовані один навпроти іншого або прилягають один до одного, ні перша, ні друга держава не мають права, якщо тільки вони не уклали угоду про інше, поширювати своє територіальне море за серединну лінію, проведену таким чином, що кожна її точка є рівновіддаленою від найближчих точок вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря кожної з цих двох держав. Однак це положення не застосовується, якщо в силу історично сформованих правових підстав чи інших особливих обставин необхідно розмежувати територіальні моря двох держав в інший спосіб, ніж зазначено в вищезгаданому положенні.

Державний кордон на морі

Водночас слід також звернути увагу і на норми національного законодавства, що стосуються територіального моря України. Так, відповідно до статті 1 закону «Про державний кордон України» (далі – Закон про держкордон) держкордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

Державний кордон України визначається її Конституцією та законами, а також її міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (стаття 2 Закону про держкордон).

Згідно зі статтею 3 закону про держкордон України, якщо її міжнародними договорами не передбачено інше, державний кордон на морі встановлюється за зовнішньою межею територіального моря України.

Відповідно до статті 5 закону про держкордон до територіального моря України належать прибережні морські води завширшки 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки.

В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а за відсутності договорів – відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Прилегла зона

Щодо морського простору України, який називається «прилеглою зоною», вважаємо за необхідне зазначити наступне.

Статтею 33 Конвенції встановлено, що у такій зоні – прилеглій до територіального моря прибережної держави – ця держава може здійснювати контроль, необхідний:

a) для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил в межах території держави або її територіального моря;

б) для покарання за порушення вищезгаданих законів і правил, вчинене в межах території держави або її територіального моря.

Прилегла зона не може поширюватися за межі 24 морських миль від вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря (частина 2 статті 33 Конвенції).

У чинному законодавстві України є окремий закон, що встановлює статус та визначає правовий режим її прилеглої зони. Так, згідно зі статтею 1 однойменного закону ­такою зоною (далі – прилегла зона) є морський пояс, який прилягає до територіального моря України, зовнішня межа якого закінчується не далі, ніж у 24 морських милях, відлічених від вихідних ліній, від яких відмірюється його ширина.

Делімітація прилеглої зони між Україною та державами, узбережжя яких є протилежними або суміжними з її узбережжям, здійснюється відповідно до міжнародних договорів України (стаття 2 закону про прилеглу зону).

Відповідно до статті 3 закону Україна у своїй прилеглій зоні здійснює контроль, необхідний задля:

1) запобігання порушенням митного, фіскального (податкового), імміграційного (міграційного), санітарного законодавства України у межах її території, включаючи внутрішні води або територіальне море;

2) притягнення до відповідальності за порушення законодавства України, зазначеного у пункті 1 цієї частини, вчинене у межах території України,
включаючи її внутрішні води або територіальне море.

Щоб запобігти порушенням законодавства України, переліченим вище, або щоб притягнути до відповідальності за його порушення, уповноважений орган, який забезпечує недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України в її прилеглій та виключній (морській) економічній зонах (далі – уповноважений орган), може здійснювати наступні заходи:

1) зупинення суден;

2) огляд суден;

3) затримання чи арешт суден та/або членів їхнього екіпажу, крім військових кораблів та інших державних суден, які використовуються з некомерційною метою.

Якщо судно порушило законодавство України і намагається зникнути, уповноважений орган має право переслідувати його по гарячих слідах, щоб затримати та притягнути до відповідальності згідно з Конвенцією. Право на переслідування припиняється, як тільки переслідуване судно входить у територіальне море держави, під прапором якої ходить, або будь-якої третьої держави.

Виключна (морська) економічна зона

Необхідно звернути особливу увагу також на статус і правовий режим морського простору, який називається «виключною економічною зоною».

Стаття 55 Конвенції визначає, що виключна економічна зона – це район, який знаходиться за межами територіального моря і прилеглий до нього та підпадає під встановлений особливий правовий режим, згідно з яким права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями Конвенції.

Ширина такої зони має не перевищувати 200 морських миль, відлічених від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря (стаття 57 Конвенції).

Згідно зі статтею 74 Конвенції делімітація виключної економічної зони між державами з протилежними або суміжними узбережжями здійснюється шляхом укладення угод на підставі міжнародного права, як це зазначено у статті 38 Статуту Міжнародного Суду, з метою досягнення справедливого рішення. Якщо протягом розумного строку відповідну угоду не досягнуто, зацікавлені держави мають вдатися до процедур, передбачених Конвенцією.

Водночас на підставі Конвенції Україна ухвалила спеціальне законодавство про виключну (морську) економічну зону. Відповідно до статті 2 однойменного закону – «Про виключну морську (економічну) зону України» – морські райони, зовні прилеглі до її територіального моря, зокрема й райони навколо островів, що належать Україні, становлять її виключну (морську) економічну зону. Ширина цієї зони – до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Статтею 3 цього закону визначено, що делімітація цієї зони провадиться з урахуванням внутрішнього законодавства країни шляхом укладення угод з державами, узбережжя яких протилежні або суміжні її узбережжю, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, і кінцевою метою є досягнення справедливого рішення.

Відповідно до положень статті 4 зазначеного закону Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні має:

- суверенні права щодо розвідки, розробки та збереження природних ресурсів – як живих, так і неживих – у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також задля управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, зокрема й виробництву енергії шляхом використання води, течій та вітру;

- юрисдикцію, передбачену відповідними положеннями цього закону та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

- інші права, передбачені цим законом, іншими законодавчими актами України та загальновизнаними нормами міжнародного права.

Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони та його надр реалізуються відповідно до законодавства України про континентальний шельф та Кодексу України про надра.

Положення про виключну (морську) економічну зону містить також і стаття 411 Господарського кодексу України (далі – ГК України). Нею закріплено, що з метою забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні держава вживає заходів (включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд) щодо забезпечення додержання суб’єктами господарювання законодавства України.

Держава у своїй виключній (морській) економічній зоні має виняткове право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до внутрішнього законодавства.

Континентальний шельф

Тепер розглянемо статус та правовий режим морського простору під назвою «континентальний шельф».

Статтею 76 Конвенції визначено, що континентальний шельф прибережної держави включає морське дно і надра підводних районів, що простягаються за межі її територіального моря протягом всього природного продовження її сухопутної території до зовнішнього кордону підводної околиці материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не простягається на таку відстань.

Фіксовані точки, які складають лінію зовнішніх кордонів континентального шельфу на морському дні, повинні розташовуватися не далі, ніж у 350 морських милях від вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря, або не далі, ніж у 100 морських миль від 2500-метрової ізобати – ізолінії на топографічному плані або карті, що з’єднує точки однакової глибини моря.

Згідно зі статтею 77 Конвенції прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою його розвідки і розробки його природних ресурсів. Ці права є винятковими у тому сенсі, що у разі, коли прибережна держава не здійснює розвідку континентального шельфу або не експлуатує його природні ресурси, ніхто не може робити цього без чітко висловленої згоди цієї держави.

До природних ресурсів континентального шельфу належать мінеральні та інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, що відносять до «сидячих» видів, тобто організми, які у період, коли можливий їхній промисел, або перебувають у нерухомому стані на морському дні чи під ним, або не здатні пересуватися інакше, окрім як перебуваючи у постійному фізичному контакті з морським дном або його надрами.

Згідно зі статтею 83 Конвенції делімітація континентального шельфу між державами з протилежними або суміжними узбережжями здійснюється шляхом укладення угод на підставі міжнародного права, як це зазначено у статті 38 Статуту Міжнародного Суду, задля ухвалення справедливого рішення. Якщо протягом розумного строку відповідної угоди не досягнуто, зацікавлені держави мають вдатися до процедур, передбачених Конвенцією.

* * *

Ми розглянули основні найважливіші терміни та визначення, що дозволять нам в наступних статтях перейти до огляду поточної актуальної ситуації, що склалася внаслідок окупації Росією Кримського півострова.

Для ілюстрації проблеми наведемо наразі лише 2 карти:

Виключна морська економічна зона України до окупації Кримського півострову:

Виключна морська економічна зона України після окупації Кримського півострову (із позначеною частиної окупованої ВМЕЗ України):

Джерело: Source: Lamont-Doherty Earth Observatory of Columbia University, https://www.nytimes.com/2014/05/18/world/europe/in-taking-crimea-putin-gains-a-sea-of-fuel-reserves.html

Далі буде...

 

Використані джерела:

1. Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 р. № 1307. URL: // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1307-2009-%D0%BF.

2. Yoshifumi Tanaka, The International Law of the Sea, third edition (Cambridge University Press, 2019), p. 7.

3. Конвенція Організації Об’єднаних Націй з морського права від 10.12.1982, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року» № 728-XIV від 03.06.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999 р., № 31, стаття 254.

4. Краткое изложение решений, консультативных заключений и постановлений Международного Суда 2008-2012 годы (ООН, Нью-Йорк, 2014 год). URL: // https://www.icj-cij.org/files/summaries/summaries-2008-2012-ru.pdf. - С. 85.

5. Конституція України від 28.06.2996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р., № 30, стаття 141.

6. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992 р., № 2, стаття 5.

7. Про прилеглу зону України: Закон України від 06.12.2018 р. // Офіційний вісник України. – 2019 р., № 4, стор. 11, стаття 105.

8. Про виключну морську (економічну) зону: Закон України від 16.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995 р., № 21, стаття 152.

9. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003 р., № 11, стор. 303, стаття 462.

10. Угода між Урядом України і Урядом Республіки Туреччина про кордон економічних (морських) зон України і Республіки Туреччина від 30.05.1994 р. URL: // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/792_008.

11. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією від 02.06.1997 р., ратифікований 17.07.1997 р. URL: // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/642_003 .

12. Краткое изложение решений, консультативных заключений и постановлений Международного Суда 2008-2012 годы (ООН, Нью-Йорк, 2014 год). URL: // https://www.icj-cij.org/files/summaries/summaries-2008-2012-ru.pdf. – С. 69.

13. Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24.12.2003 р. URL: // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_205.

14. Розпорядження Президента України «Про внесення змін до Розпорядження Президента України від 6 жовтня 1998 року № 515 «Про охорону державного кордону України в Азовському та Чорному морях і Керченській протоці та забезпечення прав України у виключній (морській) економічній зоні та континентальному шельфі у північно-східній частині Чорного моря» від 6 серпня 1999 року № 187/99-рп. URL: // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/187/99-%D1%80%D0%BF.