Грязелікувальне озеро в окупованому Криму - для голови російського Сенату

У березні 2021 року євпаторійці почали жваво обговорювати у соціальних мережах анонсоване знесення залишків «Грязелікувальні «Мойнаки»», розташованої в парку на березі однойменного озера. 

Знесення супроводжується спилянням більшої частини багаторічних насаджень. Формальною метою «перетворень» окупаційною адміністрацією було проголошене утворення «унікального реабілітаційного центру для дітей» в рамках «федеральної цільової програми». Про це пише Борис Бабін для видання Асоціація реінтеграції Криму.

Така ідея «реабілітаційного центру» в Євпаторії активно лобіювалася спікером Ради Федерації РФ Валентиною Матвієнко з 2015 року. При цьому спочатку анонсувалося утворення «центру» біля моря, у євпаторійському селі Заозерному, на базі двох санаторіїв, «Чайка» та «Бригантина», захоплених у українських власників.

Мешканці міста, які вже отримали досвід «щастя російського миру», упевнені, що проект центру складається з двох складових – успішного «освоєння федеральних коштів» та розбудови для Матвієнко її кримського угіддя, у вигляді вілли поруч із «елітними» багатоповерхівками для російських колонізаторів. Очевидно, що для пані спікера, за справжньою російською ієрархією, місця ближче до нинішніх «маєтків» володарів РФ на Південному березі Криму, ніж степова Євпаторія, не знайшлося. Втім, як-то кажуть, хоч щось.

Водночас у Заозерному для «Вальки-стакан», як йменують спікера РФ її колеги-сенатори, виникла «несподівана проблема», у вигляді збудованого до 2014 року багатоквартирного будинку, розташованого прямо між двома санаторіями, відданими для майбутніх маєтків пані Матвієнко. Його знесення очевидно призвело б до потреби подіти кудись п’ятдесят родин, на що «адміністративного ресурсу» у спікера Ради Федерації, як очільниці фіктивної у російських реаліях установи, виявилося замало. Тому у 2018 році було анонсоване переміщення проекту «рекреаційного центру» з морського берегу на колись лікувальне Мойнакське озеро.

Слово «колись» насправді є ключовим у цій історії, адже відома в радянські часи грязелікувальня Мойнаки була вже станом на 1991 рік цілком виснаженою через практично промислові обсяги п’ятдесятирічного «оздоровлення радянських громадян». Тому дочірнє підприємство «Укрпрофоздоровниці» «Грязелікувальня «Мойнаки»» тривалий час намагалося працювати на грязі, яку завозили з Сакського озеру, але комерційного успіху це не мало.

З 2007 року «Мойнаки» були законсервовані, але при цьому владою та власником було забезпечене не лише схоронність об’єкту, але й недоторканість парку, як одної з ключових зелених зон міста. Через перебування об’єкту в першій охоронній зоні курорту він за «злочинної та корупційної» української влади так й не став чиєюсь приватною власністю, жодне його дерево до 2014 року спиляне не було. Перші «вілли» нових «господарів життя» з місцевих колаборантів з’явилися біля озера десь у 2017 році.

Примітно, що у 2018 році, коли проект «федерального реабілітаційного центру» було перенесене із Заозерного на Мойнаки, «за дивним збігом обставин» у корпусах грязелікувальні сталася масштабна пожежа [3], після якої об’єкт вже відновленню за будь-яких обставин не підлягав. Хоча здавалося б капітальні споруди могли стати при нагоді для «реабілітаційного центру» – якщо б дійсно мова йшла саме про нього, а не про хмарочоси «прораба Матвієнко».

Також для «реабілітаційного центру» окупанти відводять сусідню з гразелікувальнею територію колишнього санаторію «Батьківщина» Міністерства охорони здоров’я України. При цьому умовчується, що на відміну від «Мойнак» «Батьківщина» станом на початок 2014 року цілком пристойно працювала та навіть закуповувала нове лікувальне обладнання [4].

Специфіка цієї унікальної оздоровниці була у лікуванні дітей із серйозними неврологічними хворобами та ураженнями верхніх дихальних шляхів, чому сприяло розташування санаторію у центрі Мойнакського парку біля озеру. Зокрема «Батьківщина» до 2014 року була унікальним місцем де успішно боролися із церебральними паралічами українських малюків [5].

Окупантами «націоналізована» «Батьківщина» у 2014 року була надана у «власність» «республіканському міністерству економічного розвитку». «Розвивали» окупанти санаторій так «успішно», що станом на 2020 рік він перебував у стані «ліквідації». Це було вкрай прогнозованим, адже з 2015 року вкрадена «Батьківщина» змогла укласти «угоди про лікування» виключно із державними інституціями соціального розвитку та соціального страхування Архангельської та Кемеровської областей РФ на скромні 4,8 мільйони рублів, а ще на 1,4 мільйони «Батьківщина» надало послуги «за бюджетний кошт» кримчанам [6].

Цікаво, що головою «ліквідаційної комісії» для «Батьківщини» було призначене, на очевидну роль «фукса» для подальшої посадки «за зловживання», євпаторійського шахіста Миколу Папеніна. Примітно що саме цей Папенін є наразі фейковим «директором» іншого вкраденого у «Укрпрофоздоровниці» євпаторійського санаторію «Прибій» [7], де також скоро очікується «ліквідація через збитковість», із наступною забудовою території хмарочосами. Ну а поки що на базі «Прибою» окупанти розгортають (насамперед на папері про «бюджетні витрати») «реабілітаційне відділення» для хворих на коронавірус [8].

Після оголошеного переносу «реабілітаційного центру» на «Мойнаки» євпаторійці сподівалися, що справу буде обмежене «освоєнням федеральних коштів» на базі «Батьківщини», із збереженням парку та функцій санаторію. Але розпочаті роботи у Мойнакському парку показали їм, що на базі курортної місцевості, замість унікального лікувального закладу для дітей-інвалідів, будуть зведені насамперед «елітні» багатоповерхівки.

Тепер місцеві мешканці сподіваються, що хоча б залишки парку, де колись оздоровлялися діти із надважкими хворобами, будуть збережені навколо приватної вілли спікера Матвієнко. Адже ці дерева тепер стали останнім не знищеним з 2014 року зеленим масивом міста.

Також характерно, що за «російськими» «генеральними планами» забудова Мойнак «елітним житлом» від Матвієнко буде як на «території міста Євпаторії» так й «в межах села Уютне», де наразі працює «головою» рідна сестра сумнозвісної Наталії Поклонської Олена Осадча. Можна бути упевненим, що ці дами спрацюються на «шляхетній справі» особистого «фінансового оздоровлення» на чужому гор, додає Бабіні.