Окупований туризм. Як змінився туристичний потік в Криму / 2014-2021

 

Моніторингова група редакції BlackSeaNews
та «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень»

представляє оновлений цикл публікацій
«Соціально-економічна ситуація в окупованому Криму 2014 – 2021»:

Зворотна структурна перебудова економіки Криму в умовах окупації – повернення до СРСР / 2014-2021

«Трофейна економіка». Мілітаризація Криму як фактор промислового зростання / 2014-2021

«Трофейна економіка». Пограбування вкраденого українського шельфу Чорного моря / 2014-2021

«Трофейна економіка». Скільки риби видобуває Росія в захоплених водах навколо Криму / 2014-2021

Кримська «трофейна економіка». Розпродаж українського майна / Оновлений огляд 2014 - 2021

Окупований туризм. Як змінився туристичний потік в Криму / 2014-2021

Економіка окупованого Криму. Експортна катастрофа / 2014-2021

Банківська система в Криму – що насправді відбувається на окупованому півострові / 2014-2021

Інвестиції в Криму. Що фінансує «кримська» Федеральна цільова програма РФ / 2014-2021

«Міграційна зброя РФ. Надшвидка заміна довоєнного населення Криму російським»

Стан водопостачання в окупованому Криму / 2014-2021

Правда про Кримський окупаційний бюджет, малий та середній бізнес, зарплати та пенсії в умовах окупації / 2014-2021

* * *

Станом на початок 2014 кримська туристична галузь перебувала на підйомі та була безсумнівним галузевим лідером у Криму. 

Починаючи з 2010, туристичний потік вийшов на стабільний рівень в 5-6 млн. відпочивальників на рік, з них 1-1,2 млн. в санаторіях і пансіонатах (за середньої тривалості перебування 12 діб), що відповідало реальному рівню конкурентоздатності кримського курорту на регіональному (чорноморсько-середземноморському) ринку.

У 2010 в стратегії розвитку півострова туризм був вперше офіційно визначений головним пріоритетом. 

У 2010-2013 за підтримки ЄС здійснювалася диверсифікація кримського туризму, що мала на меті збільшення в структурі туристичного потоку частки туристів з країн ЄС та Азії.

Вагомим маркером успішності цього процесу було те, що Крим став головним центром міжнародного круїзного туризму на Чорному морі: у 2013 порти Кримського півострова прийняли 187 іноземних круїзних лайнерів (близько 105 тисяч пасажирів). Це були рекордні показники не лише за незалежної України, але й за всю кримську історію. На 2014 було підтверджено ще більше зростання – до 70-80%.

• Як наслідок, курортно-туристична сфера Криму на початок 2014 року генерувала (разом з галузями обслуговування) щонайменше 25% доходів зведеного бюджету АР Крим (тобто загального обсягу всіх податків, що збираються на території та безпосередньо пов'язані з обслуговуванням туристів, з урахуванням суміжних галузей транспорту, торгівлі і сфери послуг тощо).

• При цьому три основні регіони з курортною моноекономікою, що обслуговують понад 75% туристів – Ялта (38%), Алушта (19%) та Євпаторія(19%) – формували понад 20% доходів зведеного бюджету автономії.

Після окупації курорти та туризм на фоні мілітаризації перестали бути пріоритетною сферою економіки Криму в бюджетному та інвестиційному сенсі.

Крим в умовах санкцій перетворився на курорт тільки для російських туристів. Водночас якісний склад туристів з РФ зазнав істотних змін.

• До окупації в Криму відпочивали громадяни РФ із середнім та високим рівнем доходів (частка до 22%; 1,2 – 1,5 млн.ос./рік). Туристи з РФ зазвичай зупинялися в дорогих готелях та міні-готелях і вирізнялися високими витратами в сфері туристичних послуг.

• У 2014-2019 роках в окупований Крим за пільговими путівками в недорогі санаторії досить масово та організовано спрямовувалися туристи з РФ із низьким рівнем доходів, що не мали фінансових можливостей користуватися послугами курортного сервісу. Крім них, до відомчих санаторіїв Криму (Міноборони, СБУ,ДПСУ, ГФС, УС Президента України, ВР України та ін.), що стали військовими трофеями відповідних відомств країни-окупанта, спрямовувалися на відпочинок співробітники відповідних силових структур РФ.

У зв'язку з окупацією докорінно змінилася туристична логістика: 

• до окупації у 2000-х роках сформувалися стійкі багаторічні пропорції транспортних туристичних потоків: 67% – залізничним транспортом, 20% – автомобілем, 13% – літаком;

• у 2015-2017, за даними маріонеткового «уряду Криму», із загального числа гостей Криму 45% прибуло авіатранспортом, 41% – поромною переправою; 14% –автотранспортом.

• 15 травня 2018 було відкрито автомобільну частину мосту через Керченську протоку, 25 грудня 2019 – залізничну частину для пасажирського транспорту і 30 червня 2020 – для вантажного;

• у зв’язку з цим, показники логістики ще більш змінилися. У 2020 автотранспортом до окупованого Криму приїхали 70% гостей, авіатранспортом – 25%, залізницею – 5%.

У 2020 повноцінний курортний сезон в Криму у зв’язку з карантином по коронавірусу розпочався 1 липня після майже трьох місяців заборони на прийом туристів в готелях і санаторіях.

В цілому у 2020–2021 роках у зв'язку з пандемією коронавірусу сформувалася цілком нова тенденція: Крим став свого роду «резервацією» для заможних російських туристів, які хочуть перечекати в умовах сприятливого клімату спалахи коронавірусу» в регіонах РФ, переважно з Москви та Санкт-Петербургу.

Офіційні оцінки туристичного потоку в Криму мають пропагандистський характер і є завищеними в 2-3 рази.

Показники, що публікує окупаційна влада в останні 2 роки (6 – 8 млн. туристів на рік) є в реальності показниками пасажиропотоку.

Вони враховують всіх, хто в’їжджає до півострову, в тому числі додаткове наявне населення в кількості 0,8-1,0 млн осіб, що переїхали до Криму та можуть по декілька разів на рік виїжджати до РФ та повертатися. Кількість ночівель в туристичних закладах не публікується.

Додамо, що в Криму йде масовий розпродаж трофейних українських санаторіїв, пансіонатів, ліквідуються дитячі оздоровчі заклади, а чисельність пансіонатів та готелів, що приймають туристів, скоротилася з 2,5 тисяч у 2013 до 826 у 2020 році.

Зауважимо, що сама система звітності за кількістю туристів є хибною «статистичною традицією» радянських часів.

В радянські роки цей показник розраховувався за кількістю проданого хлібу в умовах, коли весь хліб вироблявся на державних підприємствах харчової промисловості (як правило, це були 1-2 підприємства в кожному місті). В ті часи такий оціночний показник мав сенс. Після переходу виробництва хліба до величезної кількості невеликих приватних пекарень така статистика перестала бути адекватною.

У 2010–2013 роках в кримській туристичні галузі розпочався перехід до розрахунків обсягу туристичного потоку через прийнятий у світі показник «кількості ночівель». Але завершити цей непростий перехід до окупації Криму не встигли.

В таких умовах оцінити реальну кількість туристів можливо через показник «середньої тривалості перебування туристів в Криму»:

• у 1980-х роках (коли було досягнуто максимальний показник кількості туристів – 8,3 млн осіб у 1988 році) середня тривалість перебування одного туриста в Криму складала 20–24 дні. В умовах СРСР це відповідало стандартній тривалості щорічної відпустки.

• у 2000-х роках середня тривалість перебування туристів в Криму скоротилася до 10–14 днів. Це відповідало новим тенденціям на ринку праці.

• у роки окупації Криму, за даними місцевої статистики, цей показник скоротився до 7 днів. Це пов'язано з новою логістичною ситуацією після введення в експлуатацію в 2018 році мосту через Керченську протоку.

Окупаційні органи влади Криму відзвітували, що у 2019 році Крим прийняв «найбільшу кількість туристів за всю пострадянську історію» – 7,43 млн осіб. З урахуванням їхніх даних щодо середньої тривалості перебування туриста 7 днів, реальну кількість туристів у порівнянні зі статистикою 1980-х років (8 млн осіб, середня тривалість перебування 20–24 дні) можна оцінити у розмірі близько 2,5 млн осіб.

Тобто насправді реальний розмір туристичного потоку до окупованого Криму – це 2,5 млн осіб – тобто в 1,6 рази менше, ніж розрахункова оцінка кількості туристів до окупації (4 млн осіб, 10-14 днів) та в 3, 2 рази менше, ніж в радянські часи (8 млн осіб, 20-24 дні).

* * *

Відзначимо, що в 2015-2021 роках яскраво проявилася повна некомпетентність як кримського, так і муніципального менеджменту щодо комунальних питань проведення туристичного сезону. Таких катастрофічних проблем з вивезенням сміття, викидами каналізації в море в період літнього сезону Крим не знав вже давно.

У поєднанні із цими проблемами, непереборним негативним фактором все більше стає дефіцит прісної води. У зв'язку з цим перспективи розвитку курортно-туристичної сфери в окупованому Криму виглядають сумнівними.

* * *

Ця публікація створена за підтримки Центру прав людини ZMINA.
Зміст публікації є предметом виключної відповідальності авторів.