Стан водопостачання в окупованому Криму / 2014-2021

1. Те, що переважна частина Кримського півострова – це степ, що вирізняється тривалим посушливим та дуже спекотним літом і малосніжною зимою, не є новиною.

Острівна конфігурація посилює цю ситуацію (це можна наочно побачити на картах опадів). Кліматичні зміни 21-го століття й надалі робитимуть більш жорстким характер кримського клімату.

2. Те, що з 1971 року, коли Північно-Кримській канал дійшов до Керчі, дніпровська вода забезпечувала 85% водоспоживання в Криму, – теж загальновідомо. Не могли цього не знати і в РФ, коли вирішили окупувати півострів в 2014.

3. Перекриття водопостачання окупованого півострова з квітня 2014 року, так звана водна блокада, – це вид економічних санкцій у відповідь на окупацію та незаконну анексію, що не визнана всім світом. Або, якщо висловлюватися більш визначено, «водна блокада Криму» – це один з основних елементів економічної війни України проти РФ.

Режим санкцій загалом (та водна блокада як одна з найефективніших його складових) має за мету підвищити ціну, яку РФ сплачує за свої агресивні дії, а зрештою, разом з іншими санкціями, примусити РФ припинити окупацію.

4. Так сталося, що роки окупації до 2020 в Криму були незвично щедрішими на опади, ніж зазвичай. Але це не могло тривати вічно.

На Кримському півострові є 22 великих водосховища загальним об'ємом 399,4 млн м³. Залежно від джерела наповнення їх поділяють на:

водосховища природного стоку – їх 14 в Криму та 1 (Чорноріченське) в Севастополі, об'єм 188,85 + (64,2) = 252,7 млн м³; вони заповнюються під час осінньо-зимового періоду та під час весняних паводків, іноді – влітку при зливах;
наливні водосховища Північно-Кримського каналу – їх 8, об'єм 146,35 млн м³.

Водосховища природного стоку

Наливні водосховища Північно-Кримського каналу

За даними Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим та Державного агентства водних ресурсів України, до 2014 року на Кримський півострів в останнє десятиріччя Північно-Кримським каналом щорічно подавалося понад 1 млрд м³ дніпровської води, що становило до 85% від загального водоспоживання в АРК.

У 2013 році Північно-Кримським каналом до Автономної Республіки Крим було подано 1,134 млрд м³ води, зокрема на потреби:

зрошення – 952 млн м³ (83,95% всієї водоподачі в Крим);
господарсько-комунальні потреби населення (наповнення водосховищ) – 103 млн м³ (9,08%);
рибне господарство – 19 млн м³ (1,68%);
інші потреби – 60 млн м³ (5,29%).

Тобто найбільша частка води з Північно-Кримського каналу припадала на потреби агропромислового та індустріального комплексів Автономної Республіки Крим.

Місцеві водні ресурси Криму становлять у середньому за водністю близько 915 млн м³ на рік, зменшуючись в особливо маловодні роки до 430 млн м³ (цей показник складається із запасів підземних вод – 445,5 млн м³/рік, 14 водосховищ природного стоку та 1994 створених на півострові ставки із загальним корисним об'ємом 470,7 млн м³/рік).

Згідно з даними державного обліку водокористування, на питні та господарсько-побутові потреби у межах АР Крим щороку використовувалося близько 101–105 млн м³ води, що приблизно у 9 разів менше сумарного місцевого стоку і прогнозованих запасів підземних вод (та у 4 рази – в маловодні роки). На одну особу населення Криму до окупації – 1 млн 967 тис. 200 осіб – припадало в середньому 53,4 м³ води на рік.

Розглянемо такий абсолютно фантастично завищений розрахунок. За російськими будівельними нормами нормативні витрати води на одну особу в будинках висотою понад 12 поверхів із централізованим гарячим водопостачанням і підвищеними вимогами до благоустрою становлять 400 л/добу (146 м³ на рік). Якщо уявити, що всі наявні де-факто 3 млн осіб населення півострова мешкають у квартирах висотних будинків, то нормативні обсяги споживання води становлять: 3 млн осіб х 400 літрів х 365 днів = 438 млн м³. Навіть такі обсяги покриваються власними водними ресурсами Криму, що реально існують у маловодні роки (430 млн м³).

Тобто дефіцит води для жителів Криму викликаний не тільки збільшенням наявного населення за роки окупації на 0,8 – 1,0 млн осіб та великими обсягами житлового будівництва для «нового населення», а насамперед – значним збільшенням водоспоживання військовими частинами та військовими заводами і вкрай недостатнім обсягом робіт із підтримання стану водопровідних мереж (з надією на те, що вдасться змусити Україну розблокувати Північно-Кримський канал).

За нашою інформацією, міністерство природних ресурсів та екології РФ ще в квітні 2020 року надіслало на адресу так званого міністра екології та природних ресурсів Республіки Крим доручення доповісти про поточний стан водних запасів, водозабору та перспектив їхнього поповнення протягом літнього періоду 2020 року.

Підвищена увага федерального центру до проблеми водопостачання Криму була викликана низкою запитів депутатів Державної Думи РФ щодо існуючих механізмів вирішення проблеми нестачі води на півострові, що вже призвело до різкого зниження посівної площі та падіння врожайності за підсумками 2019 року.

Згідно з доповіддю керівництва так званого Кримського державного комітету з водного господарства та меліорації, яку було підготовлено у травні 2020 року:

«...водосховища природного наповнення не відновлюють запас із кінця березня 2020 року через тривалу посуху.
Сумарний запас води в кримських водосховищах станом на 30 квітня становив 90 млн кубічних метрів (на 13 млн менше, ніж на початок квітня). Нагадаємо, що загальний обсяг водосховищ = 399,4 млн м³.
Сімферопольське водосховище було заповнено на 20%, за квітень отримано лише 600 тисяч кубометрів (10% від середньорічного дебіту). Наявні обсяги дають змогу забезпечити потреби столиці Криму щонайбільше 4 доби.
Аянське водосховище, яке забезпечує м. Сімферополь та населені пункти Салгірської долини, було забезпечене на 60% (завдяки таненню снігу в горах) та залишається основним джерелом водопостачання до м. Сімферополь. Поточних запасів вистачить на 2-3 місяці, обсяги поповнення знижуються із закінченням сезону танення снігу та за відсутності атмосферних опадів.
Білогірське та Тайганське водосховища, які раніше використовувалися для забезпечення сільського господарства східного Криму, наразі забезпечують лише водопостачання для потреб населення північного Сходу, загальні обсяги не перевищують 30%, при поточному водозаборі запасів вистачить на 2 місяці.
Партизанське водосховище (забезпечує потреби Сімферополя, його західних передмість і сільських поселень району) було заповнене лише на 30%, наповнення не перевищує 10% від середньорічних показників. Запас ресурсу – на 3-4 тижні.
Найменш загрозлива ситуація із забезпеченням водними ресурсами в травні 2020 спостерігалася на водосховищах, які живлять населені пункти Великої Ялти та м. Алушта. Загорське і Счастливенське водосховища заповнені на 60%, Ізобільненське (Алушта) – на 70%...»

За висновками кримських посадовців вирішити проблеми водозабезпечення Криму місцевими силами – неможливо.

Мається на увазі, що для численних прожектів з опріснення, використання глибинних водоносних слоїв тощо немає фінансування, експертних висновків та виконаних проєктних робіт, внаслідок чого не освоєні навіть кошти, що виділялися на такі цілі урядом РФ в межах ФЦП.

Єдино можливим джерелом налагодження повноцінного забезпечення населення й економіки Криму водою місцеві колаборанти вважають «рішення проблеми у політичній площині на рівні керівництва РФ та України».

На основі цих даних автори ще наприкінці травня прогнозували, що влітку 2020 року реальна ситуація буде подібна тій, що була в Криму до 1971 року: вода в кранах, крім Ялти, Алушти, подаватиметься декілька годин на день, а влітку – може, й не кожного дня. Ніякої катастрофи – просто повернення на 50 років назад.

Власне, так і сталося... В Криму в 2020 були введені графіки подачі води населенню, іноді дуже жорсткі – по 2 години вранці та ввечері.

Недооцінка окупаційною владою нагальних щорічних потреб на підтримання та реконструкцію мереж водопостачання в умовах кримського клімату призвела до того, що проблема води стала одним з найважливіших факторів, які стримують подальшу заміну населення Криму, розвиток промисловості, туризму та інвестицій.

У 2021 році ситуація з водозабезпеченням Криму покращилась внаслідок великої кількості опадів. Однак, це не призвело до кардинального вирішення проблеми. Залежність від кліматичних умов залишається головним фактором ризику.

Разом з тим, уряд РФ виділив значні кошти на реконструкцію систем водозабезпечення на півострові. Цим рішенням опосередковано підтверджено, що в сучасних умовах головним фактором, що додатково загострює проблему з питною водою в Криму є вкрай недостатній обсяг робіт із підтримання стану водопровідних мереж.

Рішення РФ нарешті зайнятися реконструкцією мереж водопостачання на окупованому півострові було також наслідком того, що на початку 2021 року Україна вперше на рівні державних документів зафіксувала свою позицію, щодо відновлення подачі води до Криму через Північно-Кримський канал.

24 березня 2021 року Президент України своїм Указом ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 березня 2021 року «Про Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя». В пункті №66 цього документу говориться: «Україна забезпечує створення умов для організації водопостачання Кримського півострова після звільнення тимчасово окупованої території та відновлення на цій території конституційного ладу України».

Разом з тим, ризики можливої військової спецоперації РФ на території Херсонської області, що межує з Кримом та звідки розпочинається Північно-Кримський канал, залишаються актуальними.

* * *

Ця публікація створена за підтримки Центру прав людини ZMINA.
Зміст публікації є предметом виключної відповідальності авторів

Теми:

Стан водопостачання в окупованому Криму / 2014-2021

Ще на цю тему