Моніторингова група редакції BlackSeaNews
та «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень»

представляє оновлений цикл публікацій
«Соціально-економічна ситуація в окупованому Криму 2014 – 2021»:

Зворотна структурна перебудова економіки Криму в умовах окупації – повернення до СРСР / 2014-2021

«Трофейна економіка». Мілітаризація Криму як фактор промислового зростання / 2014-2021

«Трофейна економіка». Пограбування вкраденого українського шельфу Чорного моря / 2014-2021

«Трофейна економіка». Скільки риби видобуває Росія в захоплених водах навколо Криму / 2014-2021

Кримська «трофейна економіка». Розпродаж українського майна / Оновлений огляд 2014 - 2021

Окупований туризм. Як змінився туристичний потік в Криму / 2014-2021

Економіка окупованого Криму. Експортна катастрофа / 2014-2021

Банківська система в Криму – що насправді відбувається на окупованому півострові / 2014-2021

Інвестиції в Криму. Що фінансує «кримська» Федеральна цільова програма РФ / 2014-2021

«Міграційна зброя РФ. Надшвидка заміна довоєнного населення Криму російським»

Стан водопостачання в окупованому Криму / 2014-2021

Правда про Кримський окупаційний бюджет, малий та середній бізнес, зарплати та пенсії в умовах окупації / 2014-2021

 

Кримський бюджет

 

Після 2015 року стало ясно, що режим міжнародних санкцій та материкової блокади окупованого півострова з боку України унеможливив не тільки економічний розвиток, а й бюджетну самодостатність Криму та Севастополя. Відтоді аналіз бюджетів Севастополя та «Республіки Крим» втратив економічний сенс.

Основа і водночас головна інтрига щорічного бюджетного процесу на Кримському півострові одна й та сама – скільки дотаційних грошей надасть РФ? (див. Діаграму 1)

Внаслідок санкцій РФ була змушена перейти до єдино можливої «економічної моделі» окупованого Криму, основні риси якої є такими:

• ізольований від цивілізованого світу «острів Крим», що має зв’язок тільки з РФ – мостом через Керченську протоку, підводні газопровід та енергоміст і повітряним шляхом;

• повсякденне життя на «острові» утримується майже на 70% бюджетними дотаціями РФ; дещо додається за рахунок продажу «трофейного» українського майна, покупцями якого є компанії та особи РФ, що знаходяться під міжнародними санкціями;

• цивільна, військова, промислова, логістична та сервісна інфраструктура «острова» створена переважно на основі «трофейного» українського майна; вона розвивається та підтримується за рахунок державних коштів РФ – чи то бюджетні інвестиції, чи то кошти державних та квазідержавних компаній; виконують ці роботи переважно компанії з РФ, що знаходяться під санкціями;

За рівнем дотаційності окупований Крим перебуває в одній групі з найбільш дотаційними регіонами РФ – з республіками Північного Кавказу (Чечня, Інгушетія, Карачаєво-Черкесія, Дагестан) та з такими віддаленими територіями, як Алтай, Тива та Чукотка.

Деяке збільшення надходжень в 2019 році було штучним – для цього до Криму перенесли юридичні адреси (реєстрацію) деяких компаній, що брали участь в будівництві мосту через Керченську протоку, щоб вони сплачували податки в кримський бюджет. У зв’язку із завершенням мегапроектів такі надходження надалі не прогнозуються (див. діаграму 2).

Трохи менший рівень дотаційності Севастополя пояснюється лише тим, що внаслідок мілітаризації Криму за часи окупації його населення, за розрахунками авторів, збільшилося не менш ніж удвічі за рахунок російських військових та членів їхніх сімей, котрі мають досить високі доходи та сплачують податки до місцевого бюджету.

За підсумками 2019 року окуповані українські регіони за рівнем дотаційності займали красномовне місце серед останньої десятки регіонів РФ:

(74) Північна Осетія – 56,4%; (75) Севастополь – 57,6%; (76) Калінінградська – обл. 57,6%; (77) Кабардино-Балкарія – 59,0%; (78) Чукотський АО – 62,7%; (79) «Республіка Крим» – 67,4%; (80) Дагестан – 67,5%; (81) Алтай – 70,3%; (82) Карачаєво-Черкесія – 71,5%; (83) Тива – 75,9%; (84) Чечня – 80,6%; (85) Інгушетія – 88,2% .

Малий та середній бізнес

У 2014-2020 роках у Криму відбувався процес ліквідації малого і середнього бізнесу та його заміщення підприємцями з РФ. Також відбувається експансія російського бізнесу до прибуткових сегментів економіки на території півострова (див. розділ «Трофейна економіка». Морський видобуток біоресурсів»). Все це в умовах неадекватної статистики робить неможливим традиційний статистичний аналіз.

Кримські підприємці з багаторічним досвідом ведення бізнесу свідчать, що малий бізнес у Криму зіткнувся з багаторазовим зростанням паперової звітності, величезною кількістю перевіряючих та безжальною системою великих штрафів навіть за найменші порушення.

Зміна після окупації категорії туристів з РФ з заможної на бюджетну призвело до кардинального скорочення малого бізнесу в сфері курортного сервісу (цією діяльністю як сезонною до окупації займалося близько 21% дорослого населення, у тому числі: 9% в сільських районах, 16% в промислових районах, 32% в курортних регіонах – усього понад 350 тис. осіб). Ця головна кримська галузь малого бізнесу не має перспектив.

За прогнозами авторів доповіді, знищення малого бізнесу в Криму триватиме. Досвід років окупації Криму показав, що підприємницька активність, вільне мислення, незалежна свідомість є антагоністичними до моделі відносин, що існує в сучасній Росії.

Зарплати та пенсії

 

Серед головних гасел перед кримським «референдумом» 18 березня 2014 року був аргумент про «значно вищий» рівень заробітних плат, пенсій та соціальної допомоги в РФ.

При цьому у свідомості деяких жителів Криму образ споживчих можливостей жителів Росії формувався з «картинок» життя Москви, Санкт-Петербурга та інших великих і успішних міст Росії, а також військовослужбовців Чорноморського флоту РФ в Севастополі, які отримували зарплату як в закордонному відрядженні.

На початковому етапі окупації ці обіцянки окупанти дійсно виконували.

З березня 2014 року зарплати в бюджетних організаціях та установах виплачували в російських рублях. При цьому застосовувався підвищувальний коефіцієнт перерахунку по курсовій різниці вартості національної валюти.

Для комерційних організацій застосовувався курсової коефіцієнт 3,0, що реально існував тоді. Для бюджетних організацій та пенсіонерів коефіцієнт був збільшений та становив 3,8, тобто для цих категорій населення застосовувалася «надбавка за зраду».

Оскільки в 2014 році на кримських полицях переважали українські продукти харчування, значно якісніші й дешевші у порівнянні з російськими, у перший рік окупації пенсіонери, чиновники, вчителі, лікарі могли говорити про підвищення своєї купівельної спроможності.

Однак з 2015 року в окупованому Криму стали застосовуватися російські системи формування оплати праці та встановлення розмірів пенсій...

Паралельно йшов процес скорочення кількості українських товарів і поступового витіснення їх більш дорогими російськими аналогами, який завершився повною відсутністю поставок з материкової України наприкінці 2015 року.

У 2016 році стало зрозуміло, що російські зарплати і пенсії виявилися набагато меншими, ніж «рекламні» зразка 2014 року. А високі російські ціни на споживчі товари та девальвація рубля у зв’язку із наслідками агресії проти України, санкціями та падінням ціни на нафту призвели до остаточного зникнення «ефекту 2014 року».

Додатковим ускладненням соціального становища населення стало скорочення реальної кількості робочих місць для місцевих жителів у зв’язку із величезним, до 1 млн. осіб, обсягом зовнішньої міграції (див. розділ «Заміна населення Криму»). Наприклад, серед дружин військовослужбовців і інших силовиків, переведених до Криму, переважають працівниці освіти.

18% кримських працівників отримує зарплату до 15 тисяч рублів на місяць (близько $200); 2,3% заробляють понад 100 тисяч рублів ($1300). А основна маса працівників має дохід від 17 до 37 тисяч рублів на місяць ($220 – $480).

• У 2020 році Крим увійшов до переліку 10 найбільш неблагополучних за матеріальним становищем населення «російських регіонів». Одне з провідних рейтингових агентств РФ встановило, що Крим виявився на 76 місці з 85 за рівнем доходів.

Гірше ніж в Криму люди живуть тільки в Єврейському автономному окрузі, Республіці Марій Ел, Курганській області, Карачаєво-Черкесії, Інгушетії, Калмикії, Алтаї та Республіці Тива.

• У 2020 році Крим посів 78 місце з 85 можливих у рейтингу регіонів РФ за динамікою споживчого попиту.

Споживчий попит з січня по липень 2020 знизився на 11,3% до минулого року..

• У вересні 2020 року фахівці Рахункової палати РФ зробили висновок, що

Федеральна цільова програма "Соціально-економічний розвиток Республіки Крим і Севастополя" не дозволить довести рівень життя населення півострову до середньоросійського показника та усунути диспропорції в регіональному розвитку, оскільки запланована динаміка окремих показників недостатня для досягнення такого рівня.

За підрахунками відомства, до 2022 року середній розмір заробітної плати в Криму і Севастополі повинен досягти 38,3 тис. рублів на місяць. Однак значення показника по Російській Федерації вже за підсумками 2018 року склало 43 , 4 тис. рублів.

• У 2020 році Крим і Севастополь увійшли в п'ятірку найгірших "російських регіонів" за доступністю іпотеки серед населення. Крим займає 82-е місце з 85 можливих. Севастополь – 81-й. Ще менше кредитів на житло беруть тільки в Дагестані, Чечні і Інгушетії.

У цілому окупований Крим перетворився у звичайну «російську глибинку» з низьким рівнем і якістю життя, і суттєвих змін не очікується.

* * *

Ця публікація створена за підтримки Центру прав людини ZMINA.
Зміст публікації є предметом виключної відповідальності авторів