Богдан УСТИМЕНКО,
Адвокат, керівник «Українського інституту морського права і безпеки»

Тетяна УСТИМЕНКО,
к.ю.н., доцент, професор кафедри цивільного права
і процесу Національної академії внутрішніх справ

Від редакції BlackSeaNews

7 грудня 2021 року Міжвідомча робоча група під головуванням Секретаря Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ) Олексія Данілова завершила роботу над проєктом «Стратегії морської безпеки України», документ ініційований Президентом України Володимиром Зеленським.

Стратегію розроблено з урахуванням сучасного досвіду провідних морських держав світу, позицій вчених з морського права, у ньому враховано пропозиції 16 органів влади, громадських експертів та бізнес-асоціацій. Члени робочої групи підтримали проєкт, остаточний текст документу після узгодження деяких позицій направлено Президенту України та членам РНБО України.

Стратегія розроблялася із урахуванням багатьох пропозицій, що спрямовані на вирішення проблем, які неодноразово висвітлювалися в публікаціях авторів BlackSeaNews. Тому редакція вирішила створити на основі робіт наших постійних авторів своєрідний стислий та зрозумілий довідник «Морська безпека України», в якому розкривається основна термінологія та проблеми, що пов'язані з морською безпекою, та надаються професійні пояснення.

Зміст

(1) Державний кордон України на морі

(2) Прилегла зона

(3) Виключна економічна зона та континентальний шельф

(4) Морські кордони України з Туреччиною та Румунією

(5) Морські кордони України з РФ

(6) «Історичні води» Азовського моря і Керченської протоки

(7) «Внутрішні води» та кордони в Азовському морі та Керченській протоці

(8) Конфлікт біля острову Тузла та договір під примусом

(9). Делімітація Азовського моря та Керченської протоки згідно Конвенції ООН по морському праву

(10). Якою може бути примусова процедура делімітації морського кордону між Україною та РФ

(11) Іноземні військові навчання у виключній економічній зоні України

(12) Правові аспекти видобування вуглеводнів у виключній економічній зоні України

(13) Заборона перебування суден і кораблів у 12-мильній зоні у Кримського півострова

(14) Загрози морських форматів за участю РФ

(15) Необхідні юридичні кроки України

 

* * *

Проведення геологічних, геофізичних і бурових робіт багатьма країнами протягом останніх років беззаперечно засвідчило, що шельфові зони та континентальні схили є високоперспективними на безліч видів мінеральної сировини, зокрема нафту і газ. Ці роботи підтверджують практичну можливість освоєння шельфу, а також його економічну цінність [1].

Також і на українському шельфі Чорного та Азовського морів розвідано значні запаси корисних копалин, зокрема до 1583,5 млрд м³ природного газу та до 409,8 млн. тонн сирої нафти. Це понад 30 % загальних запасів вуглеводнів України, при цьому з них видобуто лише 4 % тоді, як з берегових родовищ – до 70 % розвіданих запасів вуглеводнів [2].

Враховуючи традиційну схильність Росії до створення антиконкурентних і монопольних схем, одним із мотивів окупації Криму був енергетичний.

В Росії не залишилися непоміченими прогнози американської консалтингової компанії IHS CERA щодо перспектив нарощування Україною національного газовидобутку – як по традиційному, так і по нетрадиційному природному газу.

Згідно прогнозної моделі, Україна на обрії 2030 року могла вийти на рівень видобутку газу, який мав місце в середині 1970-х років. За таких обставин газ власного видобутку не тільки задовольнив би всі потреби країни, але й експортувався б до країн Центрально-Східної Європи, витісняючи російський газ.

Основна перспектива була пов'язана з розробкою шельфових родовищ у північно-західному секторі Чорного моря – між Кримом та Одещиною. Тим паче, що у сусідньому румунському секторі геологорозвідувальні роботи, виконані ExxonMobil та OMV, дали позитивні результати [3, C. 152].

Необхідно додати, що питання забезпечення енергетичної безпеки України особливо підкреслюються у чинній Стратегії національної безпеки України [4].

Програму освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного і Азовського морів [5] Кабінет Міністрів України затвердив ще далекого 1996 року. Однак з огляду на фактичну окупацію не тільки міста Севастополь і АР Крим, а й морських вод навколо Кримського півострову, ця Програма потребує актуалізації.

Довідка BSNews: Одним із перших захоплених Росією підприємств Криму після окупації півострова стало ПАТ «Чорноморнафтогаз» разом з родовищами, на яких воно вело видобуток природного газу та нафти – як на території півострова, так і на шельфі Чорного моря. На балансі компанії було 17 родовищ: 11 газових, 4 газоконденсатних і 2 нафтових.

Росія одразу почала незаконний видобуток і на чорноморському шельфі, і в акваторії Азовського моря, і на суші Кримського півострова. Розроблялося 9 родовищ: два газоконденсатних (Голіцинське і Штормове), 6 газових (Архангельське, Джанкойське, Задорненське, Східно-Казантипське, Північно-Булганакське й Одеське) і одне нафтове (Семенівське). Про це переконливо свідчить карта-схема районів робіт ГУП РК «Чорноморнафтогаз» («нова», російська, назва), що була викладена на офіційному сайті експропрійованого, а простіше – вкраденого підприємства. 

Права прибережної держави
щодо видобування вуглеводнів

Що ж встановлено приписами міжнародного морського права в контексті суверенних прав та юрисдикції прибережної держави щодо видобування корисних копалин, зокрема вуглеводнів, у межах виключної економічної зони?

Статтею 56 Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (ЮНКЛОС) від 1982 року [6] встановлено, що

прибережні держави у своїх виключних морських зонах (далі – ВЕЗ), поміж іншого, мають суверенні права щодо розвідки, розробки та збереження природних ресурсів – як живих, так і неживих – в водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також щодо керування цими ресурсами.

ЮНКЛОС також закріплює за прибережною державою юрисдикцію щодо створення та використання штучних островів, установок і споруд; морських наукових досліджень; захисту і збереження морського середовища; інші права й обов'язки, передбачені цією Конвенцією.

Приписом частини 1 статті 60 ЮНКЛОС встановлено, що прибережна держава у ВЕЗ має виключне право споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення, експлуатацію та використання:

а) штучних островів;
б) установок і споруд для цілей, передбачених у статті 56 та для інших економічних цілей;
в) установок і споруд, що можуть перешкоджати здійсненню прав прибережної держави у ВЕЗ.

Прибережна держава має виключну юрисдикцію над такими штучними островами, установками та спорудами, зокрема юрисдикцію щодо митних, фіскальних, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки.

Штучні острови, установки та споруди не мають статусу островів. Вони не мають свого територіального моря, і їх наявність не впливає на визначення меж територіального моря, виключної економічної зони або континентального шельфу (частина 8 статті 60 ЮНКЛОС).

Водночас на підставі ЮНКЛОС Україна ухвалила власне законодавство про виключну економічну зону. Відповідно до положень статті 4 закону «Про виключну (морську) економічну зону» Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні має:

суверенні права щодо розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також щодо керуванням цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, зокрема й виробництву енергії завдяки використанню води, течій і вітру;

юрисдикцію, передбачену відповідними положеннями Закону про виключну (морську) економічну зону та нормами міжнародного права, щодо створення й використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

інші права, передбачені цим законом, іншими законодавчими актами України та загальновизнаними нормами міжнародного права.

Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються відповідно до законодавства України про континентальний шельф та Кодексу України про надра.

Статтею 411 Господарського кодексу України [8] (далі – ГК України) також закріплено, що держава у виключній (морській) економічній зоні України має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки та розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України.

* * *

Автори статті вважають за необхідне зазначити: задля створення сприятливих умов для видобування вуглеводнів на шельфі Чорного й Азовського морів та забезпечення енергонезалежності України необхідно

• активізувати політику видобутку вуглеводнів на українській частині шельфу;

• схвалити Стратегію освоєння вуглеводневих ресурсів в українському секторі Чорного й Азовського морів на виконання приписів затвердженої урядом Морської доктрини України на період до 2035 року .

* * *

* * *

Використані джерела:

1. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року: Закон України від 21 квітня 2011 року № 3268–VI.

2. Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 р. № 1307.

3. Війни – XXI: Полігібресія Росії. – Київ: Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», 2017. – 244 с.

4. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015.

5. Про програму освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного і Азовського морів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 ро № 1141.

6. Конвенція ООН з морського права (схвалена Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року» № 728-XIV від 03.06.1999 р.).

7. Про виключну (морську) економічну зону: Закон України від 16.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995 р., № 21, стаття 152.

8. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України.– 2003 р., № 11, стор. 303, стаття 462. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text

9. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14.09.1999 р.

* * *

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів.