З українським зерном. В яку гру грають Туреччина та Росія

Мені боляче спостерігати за тим, як турки намагаються вести переговори з Росією, щоб створити коридор для вивезення зерна з українських портів, пише НВ.

Москва не зацікавлена в будь-якому такому коридорі, якщо не:

a) Змусити Україну розмінувати такі порти як Одеса, що дасть Москві можливість висадити морський десант, захопити ще більше прибережної території, у такий спосіб завершити свій план відрізання України від морів.

б) Послабити західні санкції, що буде платою за будь-яку домовленість. Глава турецького МЗС Чавушоглу напевно сказав на переговорах зі своїм колегою Лавровим, що така вимога є цілком розумною.

в) Велика піар-гра Москви. Адже там знають, що жодного коридору створено не буде, але вдають, що ведуть переговори з Туреччиною, намагаються видати себе за розсудливих людей, зваливши всю провину на Україну, яка не дає добро на угоду в умовах продовольчої кризи, що зростає.

Зверніть увагу: Туреччина вважає, що може вести переговори щодо України без України. Це знову показує справжню наївність турецької дипломатичної позиції, яку ми також бачили на мирних переговорах у Стамбулі та Анталії. Турки продемонстрували нульове розуміння української позиції.

Постає питання, чому Туреччина приймає такий підхід. Вона ж має розуміти, що ризикує, кланяючись у ніжки російському ведмедеві, хіба уроки історії їх нічого не навчили?

У мене таке відчуття, що причиною цього є хитке внутрішньополітичне становище Ердогана. Рейтинг у нього низький, вибори вже за рік, а економічний стан стрімко погіршується. З політичного погляду Ердоган вже не може дозволити, щоб ця війна тривала. Адже ціни на імпортні енергоносії та продукти харчування від цього тільки зростатимуть. Йому потрібна ця угода з українським зерном, але не думаю, що українці готові заплатити за неї таку ціну.

Тепер Туреччина надала підтримку Україні, надавши знамениті безпілотники Bayraktar, але в іншому питанні Анкара ставить Україні підніжку — прагнучи змусити поступитися вимогам Росії, і, схоже, бажаючи отримати вигоду із західних санкцій, надаючи лазівку для російського капіталу, який намагається їх уникнути, і не приєднуючись. до західних санкцій сама, незважаючи на те, що є членом НАТО, блокуючи вступ Швеції та Фінляндії до НАТО (хоч і через зрозумілі побоювання щодо власної безпеки і курдського питання).

Туреччина не може сидіти на двох стільцях. Вона або підтримує Україну зі своїми партнерами з НАТО, або ні. Наразі турки поводяться дволико, беручи участь у піар-іграх Москви і надаючи піар-платформу Путіну і Лаврову, в той час, коли стало очевидним: на угоду з зернового коридору шансів мало.