Стратегічні партнери: ситуація з медіа в Україні як складова партнерства (4)

 

Наталя БЕЛІЦЕР,
експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика
спеціально для BlackSeaNews

Продовження, попередні публікації чиайте по посиланнях:

1. Стратегічні партнери України: південний фланг у дзеркалах національних медіа. Азербайджан – Україна
2. Стратегічні партнери України: Азербайджан в інформаційному просторі України
3. Стратегічні партнери України: ситуація в національних медіа Азербайджану

В Індексі свободи преси за 2022 (щорічний звіт «Репортерів без кордонів», RSF) Україна посіла 106-те місце зі 180, втративши за рік 9 позицій, але залишаючись при тому в непорівняно кращому положенні, ніж Азербайджан. Основна причина такого падіння рейтингу – повномасштабна війна, розв’язана військовою агресією Росії, яка згубно впливає на всі без винятку сфери життя включно з інформаційним простором.

При тому цікаво зауважити, що в останньому Індексі (від 3 травня 2023) Україна, відповідно оцінюванню RSF, зробила справжній «стрибок», піднявшись на 79 місце.

А згідно з даними ґрунтовного соціологічного дослідження «Виклики для свободи слова та журналістів в умовах війни», проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» у співпраці з правозахисним центром «ZMINA» у грудні 2022 (3 фокус-групи з 11 учасниками у кожній) та січні 2023 (експертне опитування 132-х представників різноманітних ЗМІ), виявилось, що

незважаючи на всі труднощі й обмеження, українські медійники оцінюють ситуацію у цій сфері в 6.4 бала за 10-бальною шкалою, тобто переважно позитивно, хоча було висловлено й низку критичних зауважень.

Це дослідження було представлено в Києві 3 травня 2023 у Всесвітній день свободи преси.

Проте українські медіа-експерти, які постійно моніторять інформаційний простір України, відзначали, що чимало проблем зі свободою слова й фінансуванням медійних ресурсів було і до початку масштабного російського вторгнення; зокрема, у 2021 році Інститут масової інформації (ІМІ) нарахував 197 випадків порушень. 

Проте ситуація значно ускладнилася після нападу РФ і запровадження воєнного стану:

у 2022 році ІМІ зафіксував вже 567 порушень свободи слова, 470 з них вчинила Росії.

Внаслідок «великої війни» медіа за один рік понесли шокуючі втрати. Станом на 24 лютого 2023 року загинули 48 медійників, з них 8 – під час журналістської діяльності, 27 загинули як учасники бойових дій та 13 – унаслідок російських обстрілів або катувань. 

За цими фактами поліція порушила 56 кримінальних справ; досудове розслідування проводять також слідчі СБУ. Загалом правоохоронці розслідують більше 100 фактів загибелі й поранень, катувань, викрадень і взяття у заручники журналістів у зв’язку зі збройною агресією Росії. В ході триваючої кровопролитної війни зростає мартиролог журналістів, що загинули внаслідок російської збройної агресії. Згідно з постійно обновлюваними даними ІМІ, на 25 квітня 2023 їх було вже 53.

Крім усього іншого, в ході інформаційної війни та ІПСО росіяни вдаються до нових методів введення в оману читачів – у першу чергу тих, хто так і не виробив навичок критичного мислення.

Наприклад, в соцмережах та телеграм-каналах розповсюджуються новини начебто від Укрінформу, які насправді є фейком; більше того, низка популярних українських інтернет-джерел (Українська Правда, РБК-Україна, Обозреватель) звернулися до СБУ та кіберполіціі з проханням вжити відповідних заходів для знешкодження фейкових сайтів, які імітують їхній дизайн і публікують статті від імені відомих авторів. Зокрема, з’явилася низка «зрадофільських» статей начебто відомого журналіста Павла Казаріна, про що повідомив він сам, пояснивши, як відрізнити цю підробку від автентичного сайту УП. 

Воєнний стан і введення цензури не тільки надзвичайно ускладнили роботу журналістів, а й спричинили багато непорозумінь і низку скандалів. Не зупиняючись на деталях, згадаємо лише кілька резонансних випадків. Один із них стосується трьох опозиційних телеканалів – «Еспресо», «П’ятого» та «Прямого».

Без пояснення причин, 4 квітня 2022 вони були виключені з цифрового наземного телебачення (ЦНТ) Концерном радіомовлення, радіозв’язку і телебачення, при тому медіарегулятор, провайдер ЦНТ і державна компанія, якій належить інфраструктура, знімають з себе відповідальність, посилаючись один на одного.

9 травня у Держспецзв'язку повідомили, що причина вимкнення каналів – виконання рішення РНБО про трансляцію спільного цілодобового марафону, в той час як у РНБО заявили, що в рішенні Радбезу немає жодної інформації про вимкнення каналів. Більше того, у своєму рішенні від 18 березня 2022 РНБО зобов’язало всі загальнонаціональні інформаційні канали приєднатися до телемарафону, що згадані три і намагалися зробити протягом року, але безуспішно. Натомість Міністерство культури та інформаційної політики зазначило, що вимкнення каналів з цифрового ефіру не належить до його повноважень, але міністр Олександр Ткаченко в інтерв’ю Радіо Свобода заявив, що «не бачить потреби» у долученні каналів «Прямий», «Еспресо» і «5 канал» до єдиного телемарафону.

Оскільки юридична невизначеність тривала вже рік, з приводу цієї сумної річниці «Репортери без кордонів» звернулися до української влади, закликавши її якнайшвидше зайнятися цим питанням та врегулювати ситуацію.

Другий випадок стосується позбавлення акредитації українських та іноземних журналістів, що приїхали 11 листопада 2022 висвітлювати події, пов’язані з визволенням Херсона. Низку медійних скандалів спричинили також інтерв’ю щодо (реальних) проблем в українській армії, які були надані ЗМІ деякими військовослужбовцями, котрих після цього понижували у посаді або переводили на іншу.

До того ж, у березні 2023 були введені нові, ще жорсткіші обмеження діяльності журналістів у зонах бойових дій та наближених до них місцевостях; обурення медійної спільноти посилило те, що дозволи отримували представники лише тих ЗМІ, які беруть участь у телемарафоні «Єдині новини». (Зауважимо також, що у згаданому соціологічному дослідженні значна частина респондентів вважала, що цей телемарафон є формою цензури і його потрібно або суттєво модифікувати, або взагалі припинити).

Подібні до азербайджанських процеси відбуваються в законодавчій сфері. Звісно, низка законів, так чи інакше пов’язаних з інформаційним простором, є дуже застарілими і потребують оновлення, насамперед, відповідно до вимог ЄС.

В першу чергу йдеться про новий закон про медіа, тяганину з яким редактор «Європейської Правди» Сергій Сидоренко охарактеризував як «Медіасфера: крок вперед і крок назад».

Відомо, що цей законопроєкт (2693-д), який пройшов перше читання у ВР і був взятий за основу 30 серпня 2022, розкритикований про-європейською опозицією й отримав переважно негативні висновки Єврокомісії, оприлюднені на ФБ-сторінці співголови фракції «Європейська Солідарність» Ірини Геращенко.

Вона пише: «На жаль, замість важливого медійного кодексу, можемо отримати закон про цензуру, з необмеженими правами Нацради, повністю залежної від Банкової [мається на увазі Офіс Президента України]. Лицемірство в тому, що керівництво ВР тягне цей законопроєкт як один із 7 пунктів – зобов’язань України як країни-кандидата в члени ЄС. Але насправді проєкт закону отримав критичні висновки як з боку Єврокомісії, так і Ради Європи. …Прикро, що під прапором євроінтеграції Україну відкидають в часи цензури і темників». (див. також статті опозиційних народних депутатів: «Оновлений законопроєкт «Про медіа» – спроба проросійського реваншу»; «Проросійський закон про медіа відкидає нас від членства в ЄС»). Начебто «майже досягнуте» на міжфракційній нараді у присутності представників уряду і європейських дипломатів порозуміння щодо внесення правок було порушено через втручання «позапарламентської сили», і на друге читання винесли версію законопроєкту з низкою «анти-європейських» норм.

У зв’язку з цим, 12 грудня 2022 «Європейська Солідарність» виступила із заявою, де, зокрема, у п. 2 сказано: «Законопроєкт передбачає, що українські онлайн медіа можуть бути оперативно заблоковані рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка давно втратила свою незалежність. Ми вважаємо, що така новація призведе до обмеження прав онлайн медіа і використання інструменту блокування для цензурування українського інтернет-простору та обмеження прав журналістів...». «Національна асоціація українських медіа» також заявила, що цей законопроєкт потрібно зняти з розгляду ВР, оскільки він обмежує свободу слова та не відповідає вимогам ЄС.

Занепокоєння висловила і Національна спілка журналістів України; відповідно до її заяви, на жодне засідання не було запрошено журналістів чи інших працівників ЗМІ, які справедливо критикували законопроєкт. Самі засідання відбувалися в непрозорий спосіб – без загальнодоступної трансляції. Нову редакцію закону не було завчасно оприлюднено, як не було проведено й обговорень ані з ключовими стейкхолдерами, ані з громадськістю. Проти законопроєкту виступила Інтернет асоціація України; розкритикували його й парламентські юристи.

Проте опозиції все ж таки вдалося досягнути певних компромісів, внаслідок чого 13 грудня 2022 «За» проголосували 299 парламентаріїв, у тому числі 18 депутатів від «Європейської Солідарності», а 29 грудня 2022 закон був підписаний президентом Зеленським.

Детальний аналіз нового закону про медіа був проведений Комітетом з журналістської етики (КЖЕ).

Протягом січня 2023, в рамках «Гарячої лінії КЖЕ з питань етики і стандартів», медіаюрист Лабораторії цифрової безпеки та КЖЕ Максим Дворовий, член робочої групи з написання Закону про медіа, відповів на численні запитання журналістів, розтлумачивши багато законодавчих новел, які містяться у ньому. 24 січня цей фахівець провів для всіх зацікавлених українських медійників онлайн-лекцію із поясненням нового законодавства.

15 березня в Києві відбулося засідання правозахисного клубу на тему «Закон про медіа: чого чекати українським ЗМІ?», організоване НУО «Центр громадянських свобод», яка є лауреатом Нобелівської премії миру у 2022 році.

В експертному обговоренні переваг і недоліків документу взяли участь журналісти, юристи, правозахисники, а також представники виконавчої влади і правоохоронних органів. Зараз для завершення медійної реформи готують ще декілька документів; зокрема, очікують на розгляд два законопроєкти (№7033-д та №8359), які передбачають невиправдане обмеження права на інформацію. Десятки громадських організацій звернулися до ВР із закликом відхилити їх, організувавши терміновий збір підписів під відповідною Заявою. Отже, розслаблятися не на часі.

Як бачимо, українська медіа-спільнота й активісти громадянського суспільства докладають чимало зусиль, намагаючись в умовах жорстокої кровопролитної війни і воєнного стану зберегти – наскільки це можливо – свободу слова як одну з найважливіших демократичних цінностей.

Тож є підстави сподіватися, що в подальшому і в законодавство України будуть внесені відповідні зміни для досягнення його відповідності європейським стандартам. До чого могло призвести ухвалення неревізованого закону «Про медіа» в Україні – див. короткий опис боротьби зв свободу слова в АР і його наслідків, наведений вище.

Зрозуміло, що реакція української громадськості на тривожні сигнали наступу на свободу слова і критичну думку значною мірою обумовлена специфікою воєнного стану і небажанням «розхитувати човен» у найтяжчий і найвідповідальніший період новітньої української історії – на відміну від азербайджанського кейсу, де подібні процеси відбуваються вже в післявоєнні часи.

Проте, як констатує громадський Рух «Чесно», що моніторить роботу Верховної Ради, «Закритість роботи комітетів та відсутність інформування становлять серйозний ризик: ключові реформи [законопроєкти] нардепи можуть протягувати без оприлюднення та публічних обговорень».

При тому найбільш кричущою слід вважати ситуацію саме у комітеті зі свободи слова, який і досі очолює одіозний Нестор Шуфрич із забороненої ОПЗЖ, до того ж внесений Рухом «Чесно» у реєстр державних зрадників. Цей комітет, який наразі складається лише з 3-х осіб (!), фактично не функціонує: останній запис про його діяльність датований 23 лютого 2002, відповідно, він не брав участі у парламентських дискусіях і намаганнях усунути найгірші норми нового законопроєкту «Про медіа».

Функції профільного комітету виконує Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики; саме він, після опрацювання 2,5 тисяч внесених до проєкту закону поправок, рекомендував 7 грудня 2022 ухвалити його у другому читанні та в цілому.

Таким чином, риторичне (певною мірою) питання, чи можна всі негаразди в українському інформаційному просторі «списувати на війну», все ще чекає на відповідь. Яка залежить від активності громадянського суспільства і проведення глибокого, всебічного аналізу з урахуванням як власних реалій, так і позитивного й негативного досвіду інших країн – включно з Азербайджаном. 

Підсумовуючи цей огляд, констатуємо, що попри всі відмінності медійної ситуації в Азербайджані та Україні, між ними можна знайти і чимало спільних рис і викликів.

Тому посилення горизонтальних зв’язків між медіа-суб’єктами двох країн могло би бути не тільки взаємно цікавим, а й корисним з огляду на можливість поділитися досвідом, проаналізувати причини невдач та посилити позиції у спільній боротьбі за свободу слова і преси на шляху вдосконалення й демократизації інформаційного простору.