Ліквідація Пригожина: три найголовніших висновки й чого чекати далі

Ліквідація Пригожина була виключно питанням часу, яка знаменує активізацію зачистки, але навряд стане каталізатором будь-яких інших процесів

Як повідомляе DEFENSE EXPRESS
Ліквідація ватажка так званої "ЧВК "Вагнер" Пригожина, а також всієї керівної верхівки найманців загалом, було лише питанням часу. Особисто для Путіна це було питанням виживання, й всі розмови про будь-які гарантії безпеки не відрізнялись від будь-яких інших обіцянок Кремля. Бо не ліквідувати Пригожина для Путіна означало лише показати свою слабкість та безкарність будь-яких спроб повалення його влади.

Й зрештою далі - справа техніки. Збити з ЗРК або винищувачем приватний літак, або підірвати його закладеною бомбою - це вже деталі, які мало на що впливають. Як й те, що "вагнерівський" Embraer Legacy 600 (номер RA-02795) летів у бік Валдаю, де знаходиться резиденція Путіна, тобто цілком можливо, що Пригожина виманили на особисту зустріч з власником Кремля.

Але у цій ситуації можливо зробити три найголовніші висновки, які важливіші за вже деталі ліквідації особистого найманця Путіна.

Ліквідація Пригожина, як активізація зачистки
Існує доволі розповсюджена думка, що насправді влада Путіна полягає не у тотальному контролі, а скоріше у ролі "модератора" та центру балансу "башт Кремля". Можливо таке припущення й було вірно під час приходу його до влади та перші півтора десятиріччя його правління.

Але зараз дії рашиського ватажка доволі чітко демонструють, що мова все ж таки йде про повноцінну автократію. А це означає наявність певного кола невдоволених навіть серед сподвижників, яких будь-який автократичний режим має знищувати заради власної безпеки.

При цьому запускає незворотний механізм, коли чим масштабніші зачистки, тим більше стає невдоволених. Й зрештою це призводить лише до повної деградації системи управління та тотальної атмосфери страху та терору, в якій головним фактором виживання є покірлива відданість.

Але у такому стані Росія існувала всю свою історію, тому навряд слід очікувати на будь-які зміни. Більше того, складається доволі стійке враження, що рядові рашисти свідомо та відкрито підтримують початок репресій, звісно, поки "воронок" не приїжджає за ними. Зрештою писати різноманітні доноси росіяни люблять, а Кремль вже давно потурає цій сталінській практиці.

Ліквідація Пригожина, як каталізатор
У голові Путіна вочевидь існує доволі примітивне розуміння, що будь-яка система залежить від центральної особи, максимум групи осіб, від яких залежить її функціонування. Знову таки, в авторитарній системі, коли саме Путін може сказати, що "РФ - це я", навряд від нього можливо очікувати іншого.

Саме тому у Кремлі можуть вважати, що ліквідувавши Пригожина та всю верхівку "вагнерівців" вирішили всі проблеми з колишніми заколотниками та дали урок всім майбутнім. І хоча дуже хочеться очікувати те, що ліквідація відносно популярної у РФ фігури, яка почала будувати собі політичну дробину на кістках зеків, стане певним каталізатором заколотів та будь-яких протестних настроїв, навряд це станеться.

Сам заколот Пригожина продемонстрував, що "марш на Москву" не був реалізований через провал його найголовнішої частини - активних дій в середині самого Кремля. Бо розраховувати на те, що Пригожин міг взяти Москву тими силами, які він туди направив - було більш ніж оптимістично.

Звісно є й протилежний сценарій подій, які стались наприкінці червня: весь заколот Пригожина був майстерною показухою, яка дозволила виявити реальних заколотників, а також провести перевірку всіх інших по дуже простому принципу - хто промовчав. Але й в цьому випадку доля Пригожина, як головного "актора" у цьому дійстві, була з доволі передбачуваним фіналом.

Водночас після придушення першої групи заколотників завжди наступає пауза, поки наступні бажаючи не наберуться рішучості та не скоригують плани з урахуванням помилок попередників.

Ліквідація Пригожина, якого всі забудують
Також необхідно розуміти, що Кремль має, на жаль, доволі ефективну систему контролю інформації. Вона не була створена особисто Путіним, бо ще за часи СРСР масово вимарувалась інформація щодо колишніх поплічників, які перейшли у розряд "вороги народу".

Й саме тому цілком можливо очікувати, що вже через доволі короткий період про Пригожина та "вагнерівців" у РФ ніхто не буде згадувати. Як не згадають про Суровікіна, який зник після заколоту Пригожина.

Таким чином, попри всі сподівання, відносно будь-яких наслідків продовження внутрішніх розбірок між рашистами, вірогідність того, що вони матимуть якість короткострокові наслідки вкрай мала. А єдиною альтернативою є ситуація, коли всі теперішні поплічники Путіна у прикладі Пригожина побачать свою найбільш ймовірну долю і виключно через інстинкт самозбереження почнуть якість активні дії.