Енергетичні аспекти сирійського конфлікту

От редакции: BSNews представляет новую статью одесского ученого Алексея ВОЛОВИЧА, известного украинского востоковеда и арабиста, глубоко разбирающегося в хитросплетениях восточной политики. С 2003 по 2011 годы он возглавлял филиал Национального института стратегических исследований в Одессе. Публикуется на языке оригинала. Подбор иллюстраций - BSNews.

Олексій ВОЛОВИЧ

Енергетична складова лежить в основі переважної більшості збройних конфліктів сучасності. І сирійський конфлікт не є винятком. Важливим мотивом сирійської авантюри В. Путіна є спроба хоча б зупинити падіння цін на нафту на світовому ринку, яке згубно впливає на російську економіку.

Різке зниження цін на нафту, організоване основними союзниками США в регіоні - Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром і Кувейтом, підриває російську економіку, переважно орієнтовану на експорт енергоносіїв. На думку деяких оглядачів, Москва зважилася на проведення військових операцій не тільки для того, щоб підтримати режим Б. Асада, але й для того, щоб загострити ситуацію на Близькому Сході і тим самим викликати підвищення ціни на нафту.

Куди потече «Турецький потік»?

З огляду на ту обставину, що Росія і Туреччина займають протилежні позиції щодо розв’язання сирійського конфлікту, початок операцій російської авіаційної групи в Сирії викликало в Анкарі велику стурбованість і осуд, що негативно вплинуло на розвиток російсько-турецьких «відносин стратегічного партнерства», особливо після інциденту 24 листопада з російським бомбардувальником Су-24.

Практично на даний час ці відносини перейшли у фазу конфронтації після того як керівництво РФ ухвалило низку обмежувальних і санкційних заходів проти Туреччини, а В. Путін відмовився зустрітися 30-го листопада з президентом Туреччини Р. Ердоганом на саміті ООН по клімату у Парижі.

Найбільш чутливою сферою для Росії і Туреччини є енергетична сфера, яка характеризується великою взаємозалежністю обох країн. До теперішнього часу дві третини обсягів газу і третина нафти Туреччина імпортує з Росії. Російський газ надходить у Туреччину з підводного газопроводу «Блакитний потік» потужністю – 16 млрд. куб. м., а також по Трансбалканському газопроводу (через Україну, Румунію і Болгарію), проектною потужністю – 14 млрд. куб. м. Обсяги російського газу, що поставляється до Туреччини, співставні з поставками до Німеччини (Туреччина закуповує у РФ 27.4 млрд. куб. м газу, Німеччина - 38.7 млрд. куб. м).

Під час візиту В. Путіна до Анкари 1-го грудня 2014 року було вирішено збільшити потужність підводного газопроводу «Блакитний потік» з 16 млрд. куб. м до 19 млрд. куб. м на рік і зменшити ціну газу на 6% з 1 січня 2015 року і на 15% - у 2016 році. В ході візиту В. Путін оголосив своє сенсаційне рішення зупинити будівництво газопроводу «Південний потік» через «деструктивну позицію Єврокомісії та Болгарії» і перенаправити підводну частину газопроводу до узбережжя Туреччини під назвою «Турецький потік», який, за задумом стратегів Кремля, має звести до нуля український транзит російського газу в Європу. Передбачалося, що близько 14 млрд. куб. м газу із запланованих 63 млрд. куб. м для прокачування по газопроводу «Турецький потік» піде на турецький ринок, а решта - на європейський.

www.bosphorusenergyclub.org

Отже проект газопроводу «Турецький потік» повинен був стати заміною «Південному потоку», однак протягом 2015 року відносини між Москвою та Анкарою ускладнилися і перспективи реалізації цього проекту виявилися досить непевними ще задовго до початку операцій авіаційної групи Повітряно-космічних сил РФ в Сирії. «Газпром» пропонував побудувати чотири нитки газопроводу, однак турецькі партнери заявили, що для Туреччини достатньо однієї. «Газпром» мав намір перекачувати по «Турецькому потоку» 63 млрд. куб. м, тоді як Анкара погоджується тільки на 28-30 млрд. куб. м. Оскільки Анкара і Москва досі не узгодили ціну на російський газ, турецька сторона відклала підписання основних документів з будівництва та експлуатації газопроводу «Турецький потік» і 27 жовтня подала до арбітражного суду Міжнародної торгової палати позов з претензіями до ціни російського природного газу.

Крім цього, Анкара підтримує конкурентний «Турецькому потоку» проект «Південного газового коридору» (ПГК) для постачань до Європи азербайджанського, туркменського, а в перспективі іранського, іракського і єгипетського газу через територію Туреччини. Зокрема проект ПГК передбачає розширення існуючого Південнокавказького газопроводу (Баку-Тбілісі-Ерзрум), а також спорудження в Туреччині газопроводу TANAP і його продовження в Європу - газопроводу ТАР, загальною протяжністю близько 3500 км.

3 грудня, в рамках візиту прем'єр-міністра Туреччини Ахмета Давутоглу в Азербайджан було досягнуто домовленості прискорити будівництво газопроводу TANAP і ввести його в дію до 2018 року. А. Давутоглу заявив, що Туреччина шукає альтернативи російському газу і може наростити експорт газу з Ірану, Катару, Азербайджану і в перспективі - з Туркменії.

Таким чином, можна сказати, що проект газопроводу «Турецький потік» був швидше мертвим, ніж живим ще до інциденту зі збитим російським бомбардувальником 24 листопада.

А відтепер перспективи його реалізації стали ще більше непевними. Як пише польське видання Nowa Europa Wschodnia, Анкара не поспішає допомогти Москві енергетично ізолювати і «принизити» Україну, так як сама змагається з Росією з низки міжнародних питань.

Путін звинувачує

У своєму виступі 15 листопада на прес-конференції по завершенні саміту G-20 в Антальї В. Путін звинуватив деякі країни «двадцятки» в укладанні нафтових угод з ІДІЛ.

Так, говорячи про джерела фінансування джихадистів, В. Путін повідомив, що на супутникових знімках «ясно видно, які масштаби набуває незаконна торгівля нафтою і нафтопродуктами». За словами російського президента, колони автоцистерн, зображені на цих знімках, розтягнуті на десятки кілометрів в сторону Туреччини і Йорданії. 24 листопада, коментуючи атаку сирійських винищувачів на російський бомбардувальник Су-24, В. Путін прямо звинуватив Туреччину у використанні нафти з родовищ, які знаходяться під контролем ІДІЛ. Зі свого боку Анкара і Вашингтон звинуватили режим Б. Асада в закупівлях нафти в «Ісламської держави».

30 листопада у своєму виступі на конференції ООН з клімату в Парижі президент Росії В. Путін заявив, що у Москви є нова додаткова інформація про те, що нафта, видобута терористами ІДІЛ, в промислових масштабах надходить до Туреччини. У відповідь на це звинувачення президент Туреччини Р. Ердоган в інтерв'ю французьким журналістам заявив, що «ми не настільки безчесні, щоб купувати нафту у терористів». Р. Ердоган навіть пообіцяв піти у відставку, якщо подібна інформація буде доведена.

Нещодавно в російських ЗМІ з'явилися звинувачення і України в закупівлях нелегальної нафти від ІДІЛ. Так, у статті «Київ фінансує ІД?», опублікованій на сайті російського інтернет-видання «Столетие» автор Б. Вишневецький, посилаючись на «компетентних експертів» сайту «Одеса-антимайдан», стверджує, що «через одеський порт, який знаходиться під повним контролем американського ставленика М. Саакашвілі, здійснюються нелегальні поставки нафти, що видобувається терористами ІДІЛ в північному Іраку і східній Сирії». Далі в статті повідомляється, що нелегальна нафта ІДІЛ нібито з дозволу Туреччини поставляється в Одеський порт малими танкерами. Але при цьому нічого не говориться про те, в яких портах і яких країн йде завантаження цих українських «малих танкерів»? Про це російські дезінформатори чомусь не повідомили. Та й хіба можна повідомити про те, чого немає в дійсності.

Саудівська нафта і катарський газ в Європі

У Москві прогнозують, що Саудівська Аравія і їх союзники будуть змушені збільшити фінансування сирійської опозиції і для цього їм доведеться підвищити ціни на нафту, щоб отримати додаткові кошти. До того ж розрахунок Кремля заснований на тому, що низькі ціни на нафту завдають шкоди не тільки Росії, але і Саудівській Аравії.

Дійсно, низькі ціни на нафту «з'їдають» бюджет цієї країни так само як і в Росії. На даний час дефіцит бюджету КСА складає більше 20% від ВВП, що змусило Ер-Ріяд залучити 70 млрд. дол. іноземних кредитів і випустити держоблігації на суму 27 млрд. дол. Міжнародний валютний фонд прогнозує повне вичерпання резервного фонду КСА (близько 650 млрд. дол.) через п'ять років, якщо ціни на нафту залишаться на рівні 50 дол. за барель.

Проте, як не дивно, Саудівська Аравія, яка відіграє провідну роль в ОПЕК, нічого не робить для того, щоб зменшити квоту видобутку нафти в такий спосіб підняти ціни на нафту. Так, на засіданні ОПЕК 4 грудня у Відні було прийнято рішення залишити обсяг видобутку нафти на нинішньому рівні - 30 млн барелів на день. Але якщо врахувати, що на ринок нафти наступного року вийдуть ще Іран та Індонезія, то тенденція зниження ціни на нафту продовжиться і може опуститися до 20-30 дол. за барель. Перед засіданням ОПЕК, нафта марки Brent торгувалася на рівні 43-44 дол. за барель у порівнянні з 115 дол. за барель у 2014 році.

Деякі експерти вважають, що результатом «нафтової війни», якщо вона триватиме ще рік, може бути падіння правлячих режимів як у Москві, так і в Ер-Ріяді. Все це призвело до того, що останнім часом саудівський король Салман бен Абдель Азіз відкрито критикується іншими претендентами на престол. У рамках саміту G-20 В. Путін зустрівся з королем Салманом за закритими дверима. Прикметно, що за останні 4 місяці тридцятирічний син короля Салмана міністр оборони КСА і другий у черзі на престол Мухаммед бен Салман двічі відвідав Москву, де зустрічався з В. Путіним. У ході цих зустрічей досягнуто домовленості про візит до Москви до кінця року короля Салмана.

До візиту саудівського короля готується пакет угод про постачання Саудівській Аравії російських озброєнь і військової техніки на суму до 10 млрд. дол. Однак слід зазначити, що за минулі 20 років саудити кілька разів вели переговори у Москві про закупівлі в Росії великих партій озброєнь, але вони так і не були реалізовані. Ці переговори в основному мали політичний підтекст, щоб чинити тиск на Вашингтон і Тегеран. Скоріше всього так буде і цього разу. Крім того, продукція російського ВПК жодним чином не сумісна із західною військовою технікою, що поставляється протягом багатьох десятиліть в КСА.

Ведучи чергові переговори у Москві про закупівлю російських озброєнь, саудити в той же час ведуть цінову війну з росіянами в Європі, пропонуючи європейцям великі знижки з метою розширення своєї частки на європейському нафтовому ринку. Таким чином, саудити прагнуть змусити Москву зменшити свої геополітичні амбіції в зоні інтересів Саудії на Близькому Сході.

В останні роки значно потіснив Росію на газовому ринку в Європі маленький Катар, який посідає перше місце у світі за експортом СПГ – 125 млрд. куб. м у 2014 році. Станом на 2013 рік доведені запаси природного газу емірату склали 25.2 трлн. куб. м (14% всіх світових запасів), що ставить країну на третє місце у світі після Росії та Ірану. У 2000-2011 роках Катар більш ніж у шість разів збільшив виробництво природного газу і станом на 2014 рік виробляє близько 160 млрд. куб. м. Катар постачає газ до 20 країн світу, зокрема до Великої Британії, Італії, Франції, Бельгії та Іспанії.

Географія збуту катарського газу постійно розширюється. 11 грудня величезний катарський танкер-газовоз вперше доставить 120 млн м куб. природного газу в новий польський LNG-термінал в Свиноуйстьце. Катарська компанія Qatargas буде щорічно поставляти в Польщу 1.4 млрд. куб. м газу з перспективою подальшого збільшення обсягу експорту до 5 млрд. куб. м в 2017-2018 роках, що становитиме близько половини нинішнього обсягу імпорту російського газу. На даний час ведуться переговори про постачання катарського СПГ в Туреччину, країни Балтії, Білорусію і в Україну. У 2012 р. Катар поставив 31.1 млрд. куб. м газу в Європу і продовжує нарощувати обсяги експорту газу до європейських країн.

Зростання постачання катарського газу до Європи створює складності «Газпрому», значно знижуючи конкурентоспроможність російського газу. Але найбільшу загрозу для інтересів «Газпрому» на європейському ринку становитиме американський СПГ.

У 2008-2014 рр. сланцева революція дозволила збільшити видобуток газу в США на 27.6% - з 571 млрд. до 728 млрд. куб. м. В результаті США стали газовою державою номер один, обігнавши Росію. Якщо хоча б половина американського сланцевого газу буде спрямована в Європу, то це призведе до витіснення з європейського ринку приблизно половини обсягів російського експорту газу. До того ж у Європі достатньо вільних потужностей з регазифікації СПГ, їх завантаження у 2014 р становило не більше 20%.

Конкурентні газопроводи

Підтримуючи режим Б.Асада, Росія намагається за всяку ціну зберегти свою присутність в Сирії ще й тому, щоб не допустити прокладки давно запланованого катарського газопроводу через територію Сирії в Європу. Як відомо, маленький Катар займає третє місце у світі за запасами газу (25.2 трлн. м³) і друге місце після Росії (203.9 млрд. м³) з його експорту (94.9 млрд. м³).

Проте режим Б. Асада став головною перешкодою на шляху реалізації проекту будівництва газопроводу Катар - Саудівська Аравія - Йорданія - Сирія - Туреччина - Південна і Центральна Європа, що дозволило б катарцям завдати удару по «Газпрому» шляхом різкого збільшення поставок дешевого катарського газу до Європи. Таким чином, підтримка Катаром сирійської збройної опозиції в значній мірі пояснюється тим, що Доха давно прагне вийти на внутрішній газовий ринок ЄС і стати стратегічним постачальником палива європейським країнам, які давно хочуть зменшити газову залежність від Росії.

Якщо в політичному плані Росія та Іран є союзниками Б. Асада, то у сфері енергетики їм швидше за все не уникнути конкуренції.

Іранські запаси нафти (151.2 млрд. брл.) перевищують російські (60 млрд. брл.) майже в 2.5 рази, а за запасами газу (33.07 трлн. м³) Іран посідає друге місце після Росії (47.57 трлн. м³). Після недавнього зняття міжнародних санкцій Іран також планує прокласти свої нафто- і газопроводи через території Сирії та Туреччини в Європу. Так, в листопаді 2012 р. Іран почав будівництво своєї частини газопроводу Іран-Ірак-Сирія-Європа, але воно припинилося через нестабільну ситуації в Сирії та Іраку. У 2013 р планувалося почати будівництво газопроводу IGAT-9 через територію Туреччини і далі в південні країни Європи, але під впливом санкцій та ембарго Іран був змушений законсервувати і це будівництво. Однак скоро Іран повернеться до реалізації своїх планів поставок енергоносіїв до Європи, де змушений буде потіснити російські нафтогазові компанії.

http://www.bosphorusenergyclub.org