Майдан закордонних справ: Світ за тиждень. 15-21 липня 2017 року

Візит Трампа до Франції:
забагато символіки, замало змістовності

Олексій КУРОП'ЯТНИК
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

13-14 липня цього року очільник США Дональд Трамп здійснив робочий візит у Францію на запрошення президента Еммануеля Макрона, із яким відвідав низку національних урочистостей та провів непрості переговори, зміст яких після спільної прес-конференції хоча й залишився до певної міри туманним, однак спонукав і до деяких роздумів на тему американсько-французьких взаємин.

Було також цікаво спостерігати за атмосферою візиту, на яку явно впливало відчуття прихованого суперництва між президентами. Так, багато хто звернув увагу на занадто тривале рукостискання в центрі Парижа.

Було очевидним, що обидва президенти хотіли скористатися візитом для посилення власної внутрішньої легітимності за допомогою успіхів на міжнародній арені. Невипадково керівництво Франції зустріло президента Трампа урочистостями і протокольними «родзинками», що мали продемонструвати як давні історичні контакти, так і сучасне прагнення сторін до партнерства на новому етапі. Зокрема, візит розпочався з відвідування могил Наполеона та маршала Фоша, вручення гостю символічного маршальського жезла, а завершився дружньою вечерею в ресторані на Ейфелевій вежі. В урочистому військовому параді з нагоди річниці взяття Бастилії у присутності обох лідерів брали участь 200 американських вояків, що мало історико-символічне значення у зв’язку зі сторіччям вступу Сполучених Штатів у Першу світову війну на боці Антанти.

У ході проведених дискусій лідери підкреслили взаєморозуміння в питаннях боротьби з тероризмом та ситуації на Близькому Сході як ключових. Додатковим пріоритетом було визначено співробітництво спецслужб у протидії кіберзлочинам та радикалізму в Інтернеті.

Слід відзначити, що США та Франція тісно співпрацюють у сфері боротьби з міжнародним тероризмом, зокрема Ісламською державою, проте Париж розраховує на більшу взаємодію з Вашингтоном із низки причин. Так, хоча Збройні сили Франції залишаються доволі потужними й мають чисельність 205 тис. вояків, потреба у збільшенні їхніх можливостей підвищується з року в рік. Зокрема, з січня 2015 року Франція проводить на власній території масштабну антитерористичну операцію «Вартовий» із залученням 14 тис. солдатів, підрозділів авіації, флоту та поліції. Еммануель Макрон планує її продовжувати, зосередившись на підвищенні ефективності.

Також предметом переговорів, найімовірніше, стали спільні дії збройних сил Франції та США в операціях «Бархан» у Сахелі, Африка (Малі, Мавританія, Буркіна-Фасо, Нігер та Чад) і «Шамаль» (Ірак та Сирія). У рамках останньої Франція узгоджує зі США авіаудари по позиціях бойовиків ІД, а французька батарея з гаубицями Caesar допомагала у звільненні Мосула.

У політичному плані, за інформацією ЗМІ, Франція начебто змінила свою попередню позицію: негайне усунення Асада від влади вже не є обов’язковою передумовою досягнення політичного врегулювання в Сирії, що, у свою чергу, розширює рамки взаємодії зі США, відповідна позиція яких усе ще перебуває на стадії формування.

Значний військовий контингент Франції розташовано в Джибуті, Сенегалі, Кот-д'Івуа́рі й Габоні, що не відповідає її наявним ресурсам. Боротьба з тероризмом у межах операції «Бархан» стає для Франції більш обтяжливою, а можлива допомога з боку США – вкрай необхідною: військові поступово втрачають ініціативу в Сахелі, обмежений оборонний бюджет створює додаткові проблеми.

Париж давно прагне передати більше відповідальності міжнародним миротворчим силам – ООН, ЄС, суто африканським силам із тим, щоб знизити політичні ризики своєї військової політики в Африці – і шукає підтримки з боку США.

Відтак Франція стала заручником ситуації в регіоні і залишається єдиною країною, спроможною там до активних дій. Однак у разі одностороннього збільшення військової інтервенції виникає фундаментальна проблема легітимності: Париж можуть звинуватити у відродженні політики колоніалізму і, водночас, Франція нестиме тягар усіх негативних наслідків. Звичайно, Макрон хотів би цього уникнути й вочевидь розраховує на підтримку Трампа.

При цьому безпекова ситуація в Малі не покращується. Деякі військові експерти вважають, що Франція навряд чи здобуде там перемогу (а можливо, зазнає поразки), оскільки стабілізація ситуації потребує як чисельнішого військового контингенту, так і програм розвитку разом з фінансами. Ситуація ускладнюється й тим, що інші країни – члени ООН явно ухиляються від військового втручання.

Оглядачі також звернули увагу, що дискусія Макрона і Трампа пройшла на тлі гучного внутрішньополітичного скандалу: напередодні міністр фінансів Жеральд Дерманен оголосив про скорочення поточних бюджетних витрат на 4,5 млрд євро, відтак кошторис міністерства оборони Франції було урізано на 20% (850 млн євро) при загальному оборонному бюджеті в 32,7 млрд, який був затверджений у державній програмі оборони на 2014-2019 роки. Вищі військові чини Франції жорстко виступили проти таких різких скорочень, а президент начебто дорікнув начальнику генштабу збройних сил країни генералу П`єру де Вільє за витік інформації. Тож згодом дійшло до взаємних погроз щодо відставки генерала (за наявною інформацією він усе-таки пішов у відставку 19 липня). Гірше того, у день параду, саме під час візиту Трампа провідний депутат партії Макрона, глава комітету оборони парламенту Жан-Жак Брідей різко засудив плани президента скоротити оборонний бюджет на тлі виділення підтримки державній атомній корпорації AREVA 1,5 млрд євро. Експерти вважають цей випадок першим серйозним конфліктом у «команді» Макрона через непослідовність у питаннях національної безпеки, адже сам президент напередодні заявляв про поступове збільшення оборонного бюджету до 2% ВВП – з нинішніх 32,7 млрд євро до 50 млрд євро до 2025 року.

Рік тому резонансні терористичні акти в Парижі дали привід Трампу назвати місто небезпечним і таким, що втрачає світовий престиж, однак винесення саме цієї, антитерористичної проблеми в фокус нещодавньої зустрічі двох світових лідерів дає надію на появу спільного стратегічного взаєморозуміння, координацію дій та, можливо, більш безпечний світ у майбутньому.

Проблема біженців у Європейському Союзі:
чи можливе рішення?

Олег БЄЛОКОЛОС
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

На нещодавньому саміті «Великої двадцятки» в Гамбурзі лідери держав-учасниць серед іншого обговорювали питання міграції, насильницького переміщення осіб та біженців і відзначили необхідність посилення координації між собою та іншими країнами у тому числі в рамках процесу під егідою ООН, що має бути формалізований у 2018 році. Між тим, проблема біженців навряд чи може чекати так довго, адже набула останнім часом неабиякої гостроти, зокрема в ЄС.

Через більш ніж два роки після початку так званої кризи біженців у Європі ЄС усе ще продовжує шукати рішення цієї проблеми. Однак уже сьогодні можна визначити декілька чинників, що проявилися впродовж останніх років, є актуальними зараз і суттєво впливають як на саму ситуацію з біженцями, так і на перспективи її розв’язання.

Перше. Європа не змогла продемонструвати єдність, адже в питанні біженців тиск економічно сильних держав, таких як Німеччина, не спонукає східноєвропейські країни приймати більше шукачів притулку, а неприйняття біженців у Східній Європі виявилося доволі сильним.

Друге. Європейці усвідомили, що лише частина прибулих є біженцями від війни, терору й переслідування; значна частина з них мають інші міркування, зокрема соціально-економічні. 

Третє. Розв'язати проблему біженців у країнах походження без підтримки тамтешніх еліт не вдається, а вони часто не зацікавлені в тому, щоб утримувати своїх громадян від еміграції. Окрім того, часто йдеться про величезні суми, які надходять у ці країни як грошові перекази від мігрантів із-за кордону, що підтримує відповідні бюджети.

Четверте. Виявилося, що в багатьох випадках до транспортування біженців були і є причетними організовані злочинні угруповання з різних країн, що вимагає скоординованих зусиль як правоохоронних органів, так і міграційних служб. 

П’яте. Стало очевидним, що лише частина біженців може швидко інтегруватися в західні суспільства, спроможна й готова працювати. Решта – невизначений час розраховуватиме лише на соціальну допомогу.

При цьому є підстави вважати, що кількість різноманітних біженців лише зростатиме. Так, за даними Африканського банку розвитку, із 10-12 мільйонів африканців, які щороку виходять на ринок праці, лише 3 мільйони знаходять роботу й таким чином є потенційними мігрантами до ЄС. До них можна додати біженців із Близького та Середнього Сходу, кількість яких хоча й зменшилася за останній рік, але все ще залишається значною.

Очевидно, що потрібні якісь спільні стандарти ЄС щодо біженців, більша транспарентність у цій сфері та визначення рівня так званих гуманітарних квот, що є вкрай проблематичним на тлі надзвичайної чутливості цієї теми майже у всіх європейських країнах.

Тобто наразі вирішення питання щодо біженців у Європейському Союзі продовжує залишатися відкритим і явно потребуватиме подальшої уваги з боку членів ЄС на національному рівні та його відповідних спільних організаційних структур.
 

Новий modus operandi адміністрації Трампа:
«ти – мені, я – тобі»

Олександр ХАРА
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Ледь вщухли медійні хвилі від першого американсько-російського саміту в Гамбурзі, як з’явився привід для нового шторму. Як стало відомо, окрім формальних двогодинних перемовин відбулася ще одна, утаємничена зустріч, на якій окрім Трампа й Путіна був присутній лише російський перекладач. Нехтування протоколом та бюрократичними нормами, що забезпечують певну злагодженість роботи урядових шестерень, очевидно, є проблемою. Але ще більшу небезпеку становить необізнаність Трампа, його ірраціональне захоплення «гігантом» авторитаризму, помножені на необґрунтовану впевненість, що якості успішного бізнес-переговірника дозволять йому розв’язати наявні глобальні та двосторонні проблеми. Ми навряд чи дізнаємося, про що більше години розмовляли лідери країн, які не лише мають діаметрально протилежні погляди на найгарячіші проблеми, а й об’єктивно не можуть подолати розбіжності, що існують між ними.

Медійні та аналітичні підспівувачі позиції Кремля невпинно продовжують проштовхувати тезу, що головним підґрунтям американо-російських стосунків є здатність до взаємного гарантованого знищення. Це, на їхню думку, має підштовхнути Сполучені Штати до діалогу (читай – поступки) з питань, які становлять інтерес для Москви, передусім – виправити кричущу «несправедливість», яку вчинив Барак Обама, понизивши статус Росії з одного з ключових глобальних гравців до регіональної потуги. Втім, рівень роздратування, а ще більше недовіри не дозволяє навіть вирішити питання повернення росіянам нерухомості, що належить їхній дипломатичній місії в США. Нагадаємо, що торік зі Сполучених Штатів було видворено 35 російських «дипломатів», а також заблоковано доступ до декількох об’єктів нерухомості з огляду на їхнє використання для проведення шпигунської та підривної діяльності під дипломатичним прикриттям.

Галас Лаврова про «грабунок з великої дороги» свідчить про те, що американці вирішили ув’язати питання повернення майна з певними поступками в інших сферах. Дотепер це був улюблений підхід Кремля. Пам’ятаєте, що ціна на газ для України була неприродно пов’язана не з ринковими механізмами, а з угодою про тимчасове базування Чорноморського флоту РФ у Криму?

Отже, скепсис та прагматичний підхід нової адміністрації Білого дому вимагатимуть не лише чітких домовленостей, а й механізму перевірки їхнього неухильного виконання.

Перенісши це в наш контекст та додавши спостереження за формуванням українського напряму зовнішньої політики адміністрації Трампа, можна зробити такі висновки. Однією з ключових відмінностей у підходах нинішньої та попередньої адміністрацій є те, що Обама, керуючись цінностями та широким трактуванням американських інтересів у світі, за умовчанням був готовий надавати всіляке сприяння українському уряду. На відміну від свого попередника, Трамп та його команда так не мислять і не діятимуть. Згадаємо лише два висловлювання держсекретаря США: «Чому американські платники податків мають дбати про Україну?» та «Україні не має сенсу боротися за своє тіло в Донбасі, якщо вона втрачає свою душу від корупції». Офіційному Києву потрібно не лише докладати більше зусиль, щоб зацікавити Вашингтон, а й виправити історію невиправданих сподівань, що могло б стати аргументом, чому американці мають дбати про Україну більше, ніж українські можновладці…

Взяття Мосула: чи завдано джихадистам остаточної поразки
та як надалі діятиме Вашингтон?

Олег БЄЛОКОЛОС
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Як відомо, ще під час виборчої кампанії Трамп оголосив радикальний ісламський тероризм та угруповання Ісламська держава (ІД) ворогами, які мають бути безкомпромісно й повністю знищені.

Слід також згадати, що 28 січня цього року президент США погодив окремий Меморандум щодо ліквідації Ісламської держави в Іраку та Сирії, що передбачав уточнення правил залучення американських сил і засобів проти ІД; використання публічної дипломатії, інформаційних операцій, кіберзасобів у протидії радикальній ідеології ісламістів; пошук нових міжнародних партнерів коаліції проти ІД; здійснення заходів із протидії фінансуванню ІД.

Згодом американці почали здійснюватися заходи з посилення військової присутності в регіоні, зокрема була збільшена кількість бійців спеціальних підрозділів – з 400 до 900, суттєво підвищилась активність військово-повітряних сил, що завдавали ударів по ісламістах. У дипломатичному плані реалізовувалися заходи з метою створення широкої міжнародної коаліції з боротьби з Ісламською державою (на сьогодні 72 учасники), надавалася підтримка уряду Іраку, курдським формуванням, сирійській опозиції.

Слід відзначити, що потужний і різноплановий військовий тиск на джихадистів нарешті дав необхідний результат: 10 липня прем'єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді офіційно оголосив про повну перемогу над бойовиками ІД у Мосулі. Між тим наразі тривають бої в напрямку сирійського міста Ракка, а військово-повітряні сили США й після 10 липня продовжують завдавати ударів по силах Ісламської держави в Сирії та Іраку.

При цьому ситуація на півночі Іраку надзвичайно складна: гуманітарної допомоги потребують близько 940 тисяч біженців – колишніх жителів Мосула (кількість біженців у цілому становить понад 2 млн), саме місто зруйноване майже вщент, повністю знищена відповідна інфраструктура. Кількість загиблих серед цивільних невідома й дуже приблизно оцінюється у 20 тис. осіб. ООН оцінює вартість гуманітарної допомоги та негайних заходів із відновлення і стабілізації у 1,3 мільярда доларів США.

Але навіть на цьому тлі стан справ у сусідній Сирії видається значно гіршим – за майже повної відсутності перспектив бодай якогось врегулювання навіть після ліквідації ІД, яка все ще продовжує контролювати деякі райони країни.

Як розвиватиметься ситуація надалі – сказати важко, адже з одного боку зрозуміло, що суто військова поразка Ісламської держави абсолютно не ліквідує загрозу радикальних ісламістів як таку. Безсумнівно, частина з них піде в підпілля або намагатиметься повернутися додому (як відомо, терористи ІД були з країн ЄС, Близького Сходу, Африки, Росії, інших країн СНД, Китаю) та проникнути в ті країни, де центральна влада є слабкою й існують інші умови для поширення радикального ісламу (Лівія, Ємен, Філіппіни, Центральна Азія). Керівники та ідеологи ІД, ймовірно, займуться рекрутуванням нових бійців, збором коштів, придбанням зброї та пропагандою, у якій вони впродовж останніх років досягли неабияких успіхів.

А з іншого боку – Вашингтону вочевидь слід почати дивитися на Близький Схід та зовнішньополітичні виклики в цілому в дещо ширшому контексті. І тут американським дипломатам і аналітикам, можливо, було б доцільно згадати те, що писав Збігнєв Бжезинський у книзі «Вибір: світове панування чи світове лідерство»:

«Зосередження зусиль на тероризмі є політично привабливим у короткотерміновій перспективі. Демонізуючи невідомого ворога і спекулюючи на неясних страхах, можна заручитися підтримкою суспільства. Щоб перетворитися на довготермінову стратегію, такому підходу бракує стійкості, він може викликати міжнародні розбіжності й стати причиною нетерпимості інших (хто не з нами – той проти нас), викликати до життя шовіністичні почуття й послужити вихідною точкою для довільного визначення Америкою інших держав як «ізгоїв». Унаслідок цього виникає небезпека, що США сприйматимуть за кордоном як державу, що зважає лише на свої власні інтереси...»

Який шлях оберуть Сполучені Штати під керівництвом Трампа, покаже лише час. Ситуація на Близькому Сході, де накопичено значний конфліктний потенціал, сьогодні є вкрай нестабільною й за певних обставин може навіть спричинити втягування Сполучених Штатів у кризу з непередбачуваними наслідками: окрім Іракської армії в регіоні сьогодні діють інші збройні сунітські загони, 100-тисячні шиїтські формування, чисельні підрозділи курдів і тамтешніх туркменів. При цьому всі вони мають своїх ватажків, контролюють певні території й вимагають регулярних фінансових виплат. Не кажучи вже про те, що свої інтереси та клієнтів у Іраку мають Іран, Туреччина, Катар, Саудівська Аравія...

Тобто існує більш ніж реальна небезпека того, що ситуація в Іраку знов повернеться на спіраль звичного насильства, замішаного на міжконфесійних та міжетнічних протиріччях і «приправленого» величезним бажанням помсти за злочини, скоєні ІД. Крім того, уже наприкінці вересня цього року Вашингтону доведеться визначатися зі своїм ставленням до анонсованого референдуму щодо незалежності Іракського Курдистану, що фактично може змінити політичну картину всього регіону.

Залишається сподіватися, що США a posteriori (виходячи з наявного досвіду) зможуть уникнути іміджевих та інших втрат часів адміністрації Буша, які спричинили потужну хвилю антиамериканізму в всьому світі. І тут також є наш прямий інтерес, адже послаблення Америки вигідне лише сучасним ревізіоністам на чолі з путінською Росією.

* * *

Огляди подій і тенденцій у світі - спільний проект Фонду «Майдан закордонних справ» з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».