Депортація: як це було / Инфографика

Примусова депортація кримськотатарського народу – цей злочин, спрямований на винищення цілого народу, поряд з Голодомором, операцією “Вісла” і депортацією чеченців та інгушів, є одним з найбільших за часів радянського режиму.

QHA нагадує, як це відбувалося.

На найвищому рівні

Підготовка до депортації розпочалася ще напередодні звільнення Криму від гітлерівських окупантів.

За словами старшого наукового співробітника Відділу терору радянської доби Інституту історії НАНУ Олега Бажана, 12 квітня 1944 року був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії та наркома держбезпеки СРСР В. Меркулова «Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів».

— Хоча кримські татари в секретному документі прямо і не згадувалися, разом з тим, під поняттям очищення території Криму від «зрадників Батьківщини і запроданців, активних пособників і ставлеників німецько-фашистських окупантів» малося на увазі нанесення удару, в першу чергу, по кримських татарах, – вважає Олег Бажан.

Згодом, 10 травня 1944 року, Берія подав до Сталіна проект постанови ДКО про виселення усіх татар з території Криму, яка була затверджена наступного дня за номером 5859сс. При цьому Берія виходив з того, що «у період Вітчизняної війни багато татар зрадили Батьківщину». У цьому випадку з боку Берії було свідоме маніпулювання фактами, адже в Криму населення поводилося так само, як і на інших окупованих нацистами територіях.

— У кожному регіоні, де існували окупаційні органи, ані німецька, ані румунська влада не могла забезпечити себе бюрократами, виконавцями і так далі. Тому брали людей з місцевого населення, які виконували дуже прості функціональні обов’язки. Місцеве населення, не тільки кримськотатарське, це і росіяни, і українці, і представники інших етнічних груп, які проживали на півострові, залучалися до виконання адміністративних обов’язків та виконували їх. Так само було на Правобережжі, Лівобережжі, Галичині, Росії, Білорусії і так далі. Але один і той самий староста села, чи бургомістр міг займатися, скажімо, питаннями вивезення сміття, захоронення трупів і водночас переховувати євреїв, допомагати молодим людям уникати вивезення, і так далі. Такі речі потрібно розглядати лише в індивідуальному порядку, – розповів QHA завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України Олександр Лисенко.

Більше того, доповідаючи Сталіну, Берія чомусь забув, що кримські татари також внесли свій внесок у справу звільнення Криму.

— У багатьох партизанських загонах Криму було не просто багато чоловіків-кримських татар, а й багато переслідуваних жінок з дітьми, цілих родин, які йшли до партизан, намагаючись уникнути терору нацистських окупантів, – підкреслює Олександр Лисенко.

Тим не менш, “Мене, Текел, Упарсін” вже було написано радянською владою для кримських татар.

— Усіх татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спецпоселенців в районах Узбецької РСР. Виселення покласти на НКВС СРСР. Зобов’язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар закінчити до 1 червня 1944 року, – вказує постанова №5859сс.

Також, відповідно до постанови, підлягали виселенню «німецькі пособники» з числа греків, вірмен та болгар.

На збори — лічені хвилини

Для здійснення операції радянське керівництво відправило в Крим 5 тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР, а також 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.

— Операція була масштабна, продумана до деталей. Її результати і сам перебіг свідчать, що вона робилася надзвичайно організовано і фактично не залишала людям жодного шансу уникнути депортації, – вважає Олександр Лисенко.

Депортація мала розпочатися вранці 18 травня. Проте, як стверджують очевидці, в окремих селах і містах, зокрема у Сімферополі та Ак-Баші, вона розпочалася пізно ввечері 17 травня. Людям дали на збір декілька хвилин, а потім транспортували до залізничних станцій і вивозили за межі півострова.

— Вже 20 травня 1944 року заступник наркома внутрішніх справ СРСР Іван Сєров і заступник наркома держбезпеки СРСР Богдан Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що запланована операція закінчена о 16 годині 20 травня 1944 року, – розповідає Олег Бажан.

Таким чином, буквально за два дні з Криму було примусово депортовано 191 044 кримських татар: безпосередньо в Узбекистан — 180 014 та ще 11 030 радянська влада відправила на будівництво промислових об’єктів як спецконтингент. Також в різні райони Казахстану і до Південного Сибіру було виселено 16 006 греків, 9821 вірмен та 12 628 болгар.

Умови для смерті

Радянська влада доставила “спецпереселенців” в Узбекистан лише на початку червня. У перший день літа прибули перші ешелони, а вже 8 червня місцеве керівництво НКВС доповіло Берії, що їхнє прийняття закінчено.

Хоча в областях, де розселили кримських татар, створювалися спеціальні комісії, які займалися налагодженням умов для їхнього проживання, а керівництво Узбекистану прийняло низку постанов, на практиці вони були малоефективними.

— Кримські татари опинилися в становищі репресованого народу, тому до них відповідним чином і ставилися. Ніхто не збирався забезпечувати їм принаймні такі ж умови проживання, які вони мали на батьківщині. А якщо ще врахувати ті райони, до яких вивозили — кліматичні умови, традиційна відсутність комунікацій, соціальної інфраструктури, інших побутових і комунальних речей, які наражали цих людей по суті на вимирання. І потім вже ніхто не забезпечував їх навіть у тих обсягах, в яких навіть в офіційних документах прописувалося ні харчами, ні коштами. Звичайно, ті, хто змогли з собою щось взяти, ще могли протриматися певний час, усім іншим було надзвичайно складно, — підкреслює Олександр Лисенко.

Як наслідок, вражаюча, навіть за радянськими мірками, смертність. За даними Відділу спецпоселень НКВС СРСР, за перший рік в Узбекистані померло 22 355 кримських татар. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи дає ще страшніші цифри — 49 200 кримських татар. За даними ж кримськотатарського історика Гульнари Бекірової, під час депортації загинуло 46% корінного народу Криму.

Також варто згадати і про матеріальні втрати. За словами Олега Бажана, після депортації радянська влада створила спеціальну комісію для опису майна, яке залишилося в Криму. За її даними, кримські татари та інші виселені народи втратили майна на 2,9 млрд карбованців. Для порівняння, у 1944 році американський долар коштував 5,3 крб. Зокрема, в Криму залишилося 25 561 будинків, 18 736 земельних наділів, 15 740 голів великої рогатої худоби, 44 276 овець та кіз, 4 450 коней.

Окрім того, радянська влада позбавила кримських татар великої частини їхнього культурного та історичного надбання. Було втрачено 25 млн книг, підручників, посібників з фондів 180 бібліотек.

Режим спецпоселення для репресованих народів Криму було скасовано указами Президії ВР СРСР лише у 1956 році. Однак, аж до пізньої перебудови діяла неофіційна заборона на повернення кримських татар та інших народів Криму на Батьківщину. І зараз в окупованому РФ Криму триває планомірна політика витіснення незгодних, свого роду нова повзуча депортація.

Роман Кот.