Окупований Крим у 2019 році та санкційна політика - глави з нової книги

BlackSeaNews розпочинає публікацію окремих розділів нової книги експертів Моніторингової групи "Майдану закордонних справ", "Інституту Чорноморських стратегічних досліджень" та редакції BSNews – «СІРА ЗОНА». Окупований Крим: Порушення санкцій в 2018. Підсумки моніторингу».

Книгу було презентовано 24 травня 2019 року в Києві на конференції «Окупований Крим: зовнішня політика і політика безпеки».

Повний текст книги у форматі *PDF можна завантажити за посиланнями:

українською мовою – «СІРА ЗОНА». Окупований Крим: Порушення санкцій в 2018. Підсумки моніторингу»

англійською мовою – "THE GRAY ZONE" The Occupied Crimea: Sanctions Violations in 2018. The Monitoring Results

* * *

Окупований Крим у 2019 році. Спроба прогнозу

Андрій КЛИМЕНКО
головний редактор BSNews, Ялта-Київ

Прогнозувати ситуацію щодо окупованого та анексованого Криму – річ вкрай непевна, як і все, що стосується прогнозування дій Російської Федерації, що де-факто означає прогнозування особистих рішень Путіна.

Тому треба констатувати: які саме сценарії буде використовувати РФ із застосуванням своїх військових потужностей, що створені на захопленому півострові, надійно прогнозувати не може ніхто.

Можливо лише стверджувати, що Путін не зупинився і не зупиниться. Що загроза війною та власне гаряча війна на Чорному та Азовському морі з опорою на Кримський півострів як базовий регіон для військових операцій проти приморських областей України, а також проти Грузії та Молдови – абсолютно реальні сценарії 2019, що мають бути «на столі» у дипломатів та військових.

В 2019 все більш важливим стане не тільки те, що власне відбувається в самому Криму, а як саме РФ буде використовувати Крим – тобто, як будуть використані за межами Криму ті військові та геополітичні можливості, що створені РФ на півострові за майже 5 років.

Сподіваємось, що у 2019 до осіб, що приймають рішення, прийде усвідомлення цієї важливої зміни підходів:

окупований Крим з проблеми перетворився на військову загрозу, не тільки для України, а для всієї Європи;

він також перетворився на операційну базу для російської експансії на Близькому Сході та у Північній Африці.

Якщо це буде зрозуміло (а Україна буде цьому сприяти хоча б на рівні експертного середовища), тоді в 2019 є шанс побачити і в нашій країні, і серед наших союзників дії чи хоча б наміри та сценарії з розряду «блокування загрози» санкційними методами та збільшенням військово-морської присутності НАТО в Чорному морі. А ще – прискореним озброєнням України.

Якщо ж необхідність невідкладного блокування «кримської загрози» не буде усвідомлена, тоді залишиться прогнозувати не те, чи відбудеться новий акт війни з опорою на Крим – він відбудеться обов’язково, а шукати відповідь на інші питання – коли, де і за яких обставин це трапиться.

Зрозуміло, що всім – і в Україні, і на Заході – дуже не хочеться продовження війни. Але прогнозисти та планувальники разом з журналістами і політиками мають зупиняти ці свої підсвідомі «нєхотєлкі», інакше це перетвориться в неадекватну модель поведінки: «цього не станеться, тому що я так не хочу». Станеться, бо виборчий 2019 рік створює в Україні безліч політичних можливостей та Casus belli для провокування війни.

Внутрішню ж ситуацію в Криму прогнозувати, насправді, вже зовсім не так важко, як це було в перший рік окупації.

П’ять років – це дуже багато. Всі процеси всередині Криму, всі дії країни-окупанта набули усталеного характеру і нічого принципово нового не принесуть. «Сіра зона» тому і є сірою, що в ній нічого яскравого не відбувається і не може відбуватися:

інвестицій, навіть російських, крім бюджетних або від тих структур, хто вже є фігурантами санкційних списків, не буде, як не було їх протягом попередніх років;

Росія буде продовжувати вимагати від своїх кримських «гауляйтерів» продавати все більше трофейного українського майна, захопленого на півострові, щоб хоч якось зменшити фінансовий тягар утримання Криму для російського бюджету;

головним для кримської економіки залишиться військово-промисловий комплекс, вже насичений замовленнями на перспективу, які передані підприємствами ВПК з регіонів РФ;

Керченський міст буде добудований в його залізничній частині, але наслідки цього в сенсі поліпшення логістичних можливостей ми побачимо вже пізніше – в 2020 році.

Репресії проти кримськотатарського народу та українських активістів на півострові вже стали звичними і будуть продовжуватись у «звичному режимі».

На жаль, і від цього психологічного феномену нікуди не дітися, такими ж звичними ці процеси стали для міжнародного співтовариства. Це вже не сенсація і не новація.

Зате в міжнародному сенсі варто чекати від РФ новацій, знов-таки тих, що спираються на Крим в його нинішньому стані:

ми побачимо в 2019 році Крим як центр свого роду «інтернаціоналу невизнаних територій та протодержавних утворень»;

виявиться та набуде чітких обрисів роль Криму як координаційного центру зовнішньоекономічних справ, майданчика та вітрини цього «нового санкційного інтернаціоналу» – з власне Криму, Абхазії та Південної Осетії, «ДНР» та «ЛНР» у контакті та взаємодії з Сирією та іншими бажаючими, що знаходяться під міжнародними санкціями або мають проблеми з існуванням цілісної держави.

Якщо збережеться тренд, що починає з’являтися в міжнародній політиці внаслідок агресії РФ в Азовському морі, то санкційна політика цивілізованого світу може в 2019 році скласти основу системи заходів блокування російської загрози в світі.

За 5 років окупації на Кримському півострові «засвітилася» майже вся ділова Росія – від оборонної промисловості до торговельних мереж.

Тобто окупація Криму дає можливість за наявності бажання та натхнення знаходити привід долучати до санкційних списків будь-кого з підприємницьких суб’єктів або громадян держави-агресора.

Звісно, що в РФ це розуміють. Тому варто чекати, а може й вести справу до виникнення переговорних ситуацій різного рівня, предметом яких буде небажання нових російських суб’єктів ставати до лав героїв санкційного режиму.

Цілком можливо, що для України це може скласти один з важливих напрямів як публічної, так і непублічної дипломатії на 2019 рік.

Автори підкреслюють, що в умовах України кримські прогнози – в сенсі того чи збудуться вони, чи ні – мають дуже велику залежність від суб’єктивних факторів, а в першу чергу – від того, наскільки ефективно буде працювати над цим українське громадянське суспільство, чи зможе воно, як це вже не раз було за останні роки, знову компенсувати недоліки чи помилки державної політики.

В цілому саме санкційна політика стає головним механізмом стримування російської агресії в світі. Окремим аспектам її застосування присвячена ця книга, що є результатом моніторингу, який проводився в 2018 році.

Моніторингова група «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень», «Майдану закордонних справ» та редакції онлайн-видання «Чорноморські новини» www.blackseanews.net висловлює вдячність Міжнародному фонду «Відродження» за підтримку цієї роботи.

 

* * *

Далі буде