«Російське озеро». Дев'ять аспектів сучасного Чорноморського контексту

Андрій КЛИМЕНКО

Кримський департамент фонду «Майдан Закордонних Справ»
головний редактор BSNews, Ялта-Київ

Ситуація в Чорному морі стрімко змінюється. Буквально на наших очах. Його майже перетворення на "російське озеро" – прямий наслідок окупації Криму та його подальшої мілітаризації. На російському порядку денному - подальша окупація українського морського шельфу та всієї виключної морської економічної зони України, витіснення НАТО з Чорного моря, підсаження на газову голку Туреччини і Болгарії та інші дії, про які йдеться.

Події розгортаються з такою швидкістю, що традиційна зовнішня політика – і в Україні, і в її чорноморських сусідів, і в НАТО та ЄС, не кажучи вже про ООН – просто не встигає. І потребує оновлення та креативу.

Отже, наш огляд. Для тих, хто переймається Чорним морем. Зауважимо: те що наразі арифметичний показник сумарної протяжності морських кордонів чорноморських країн НАТО є найбільшим не повинно заспокоювати, схоже й насправді з фактору політики може стати просто арифметикою.

* * *

На початку травня 2016 на конференції начальників генштабів балканських країн в Стамбулі, президент Туреччини заявив:

«Ми повинні посилити координацію і співробітництво на Чорному морі. Сподіваємося на конкретні результати саміту НАТО у Варшаві 8-9 липня. Потрібно зробити Чорне море морем стабільності. Я говорив генеральному секретарю НАТО: вас в Чорному морі немає, тому воно стало майже російським озером. Ми повинні виконати свій обов’язок як країни, що виходять до Чорного моря. Якщо ми не вживемо заходів, історія нас не пробачить…»

Тобто ще три роки тому, коли Туреччина знаходилася в стані «холодної війни» з РФ, президент Ердоган першим з керівників країн-членів НАТО публічно сформулював головний сенс ситуації в Чорному морі, що склалася через окупацію Криму.

У 2016 – 2019 роках Чорне море не просто залишається «майже російським озером» – цього «озера» стає все більше.

(1) Провал ідеї Чорноморської флотилії НАТО

Отже, 8-9 липня 2016 на саміті НАТО у Варшаві очікувалось рішення щодо посилення військово-морських можливостей в Чорному морі. Це було пов'язано з ініціативою Румунії про створення в Чорному морі «Союзницької флотилії Альянсу».

Вона з'явилася після установки наприкінці 2015 ракет-перехоплювачів SM-3 AEGIS Ashore на базі ВПС США в Девеселу в південній Румунії в 35 км від кордону з Болгарією. У Румунії розуміли – угруповання військ РФ в окупованому Криму не тільки оснащене ракетами, здатними досягти будь-якої цілі в Румунії, країна стала ціллю для ударів ще й з нових ракетних кораблів Чорноморського флоту РФ (ЧФ РФ).

Однак через відмову Болгарії, прем'єр-міністр якої заявив, що бажає бачити біля узбережжя Болгарії круїзні лайнери, а не військові фрегати, цього не сталося.

(2) Туреччина, РФ та НАТО

Вже за кілька днів після висловлення президента Ердогана, що наведено вище, – в ніч з 15 на 16 липня 2016, – в Туреччині сталася спроба перевороту.

Далі зовнішня політика ключової чорноморської країни НАТО стала стрімко змінюватися. Її маркером стало підписання 10 жовтня 2016 договору з РФ щодо морського газопроводу «Турецький потік». Першу нитку побудовано, друга пройде через територію ще однієї чорноморської країни НАТО – Болгарії (безпосередньо з моря).

Гостра криза у відносинах між Туреччиною і ЄС, що розвивається, вже у 2016 не могла не викликати запитань про надійність Туреччини як члена НАТО. Події ж 2019 щодо закупівлі Туреччиною в Росії ракет С-400 призвели до значного загострення сумнівів та вже викликали відкриті дискусії щодо перспектив Туреччини як члена НАТО…

(3) Кримська (чорноморська) A2/AD

Протягом 2017 в Криму РФ замінила комплекси ППО С-300, що з’явилися після окупації, на новітні С-400. Це заключний якісний акорд у формуванні на півострові так званої A2/AD (anti-access and area denial), тобто зони, потрапляння до якої пов’язане із неприйнятними втратами.

Радіуси ракет кримської A2/AD, навіть без ракет «Калибр» морського базування, перекривають все Чорне море, половину територій Румунії, Болгарії, Туреччини, всю територію Молдови та південну Україну. Кількість нових ракетних кораблів ЧФ РФ з ракетами «Калибр» (дальність 2500 км) вже досягла 15, а протягом 2019-2020 років перевищить 20.

Але «накачування» Криму озброєнням не зупиняється. За даними Моніторингової групи, саме Південний військовий округ РФ першим отримає винищувачі 5-го покоління Су-57 – 3-й авіаційний полк на Кубані або 38-й авіаційний полк в Севастополі. Також у 2019 ЧФ РФ в Криму додатково отримає ще один дивізіон берегового ракетного комплексу «Бастион».

(4) Окупація українського шельфу

В перші дні окупації Криму в 2014 спецназом РФ були захоплені морські бурові платформи українського «Чорноморнафтогазу» не тільки поблизу Криму, але й на Одеському родовищі. Цілодобову охорону анексованого шельфу здійснює бригада ракетних кораблів ЧФ РФ. Обсяг видобутого газу за роки окупації склав близько 10 млрд. куб. м

В Каркінітській затоці Чорного моря, на лінії морського адміністративного кордону між Херсонською областю та АР Крим, відбувається добич Росією морського піску під захистом кораблів Берегової охорони РФ. Обсяги – в середньому близько 1 тис. тонн на добу.

 

(5) Створення в Криму виробництва ракетних корветів
для Чорноморського флоту РФ

Під час окупації були захоплені 13 оборонних підприємств Криму. Всі вони включені в систему ОПК РФ.

Но суднобудівельних заводах «Море» та «Залив» (Феодосія та Керч) будується 9 корветів з ракетами «Калибр» для ЧФ РФ. Кількість крилатих ракет на їх озброєнні складе 72 в залпі. Тобто корабельний склад ЧФ РФ тепер буде поповнюватися не з заводів РФ, а зі стапелів кримських верфей.

(6) Окупований Крим як плацдарм війни в Сирії

Окупований Крим став плацдармом РФ в сирійській війні. Станом на 1 серпня 2019 зі 100 крилатих ракет «Калибр» морського базування, що були застосовані по цілях в Сирії, 56 належали кораблям ЧФ РФ (44 ракети були випущені корветами Каспійської флотилії РФ).

Здійснюється постачання військової техніки сирійському режиму з Севастополя та Новоросійська на великих десантних кораблях ЧФ РФ та інших флотів РФ, а також на допоміжних суднах ЧФ РФ, що базуються в окупованому Севастополі, – так званий «Сирійський експрес». Кінцевий пункт призначення – порт Тартус, військово-морська база РФ, що розширюється.

Кількість рейсів «Сирійського експресу» тільки на бойових кораблях (це ВДК – великі десантні кораблі) є такою: 2013 – 30; 2014 – 46; 2015 – 69; 2016 – 67; 2017 – 41; 2018 – 30. Після окупації Криму кількість рейсів кораблів ЧФ РФ в Сирію у 2015 - 2016 збільшилася у 2 рази.

Зниження кількості рейсів на бойових кораблях у 2017 – 2018 пояснюється створенням в ЧФ РФ 205-го загону суден забезпечення (колишні цивільні судна, що придбані міністерством оборони РФ). Загін базується в окупованому Севастополі. Крім того, ЧФ РФ використовує близько 10 орендованих суховантажів та поромів.

(7) Захоплення Керченської протоки
та агресія в Азовському морі

Нова проблема, що виникла в квітні-травні 2018 – «Азовська криза» – створення перешкод для судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі стосовно суден, що здійснюють перевезення до українських портів Маріуполь та Бердянськ.

«Азовська криза» є в тому числі тренуванням. Величезна кількість російських моряків, кораблів Берегової оборони РФ та авіація відпрацювали дії в Азовському морі та Керченській протоці. Ті ж самі сили здійснили в листопаді 2018 захоплення військових катерів ВМС України в міжнародних водах поблизу Керченської протоки. У 2018 році РФ збільшила угруповання кораблів в Азовському та Чорному морях. Більшість з них базуються в окупованому Криму (Керч та Севастополь).

Головні експортні шляхи України знаходяться не в Азовському, а в Чорному морі – від Босфору на Одесу, Миколаїв, Херсон. Ця «морська дорога» проходить повз захоплені РФ морські газові платформи на Одеському родовищі. Майбутні затримання суден на шляху з/до одеських, миколаївських та херсонських портів у майбутньому цілком можливо «обґрунтувати» безпекою бурових платформ на Одеському родовищі…

(8) Повзуча де-факто анексія акваторії Чорного моря

1 – 12 липня 2019, під час Sea Breeze 2019, виявився перекритим РФ один з районів навчань в частині Чорного моря від українського острову Зміїний поблизу одеського узбережжя до мису Тарханкут в Криму. Це було зроблено шляхом опублікування РФ міжнародного попередження про небезпеку мореплавства.

Починаючи з 24 липня 2019 року, РФ перекрила вже п’ять районів у Чорному морі, в тому числі, значний район у виключній морській економічній зоні Болгарії та Румунії, а також майже повністю – східну частину Чорного моря від Сочі до Туреччини задля перешкод грузинсько-американському навчанню Agile Spirit 2019.

Сумарна площа районів Чорного моря, що перекривалися ВМФ РФ тільки у липні 2019, складає значно більше 120 тис. кв.км, більше ¼ площі Чорного моря. Мета цих дій: сформувати «звичне» сприйняття, що все Чорне море – зона впливу Росії. Це стратегія РФ щодо витіснення НАТО з Чорного моря.

(9) Турецькі порушення "Кримських санкцій"

Останнім часом найбільші проблеми з порушенням «кримських санкцій» існують не в сфері турецьких судновласників, а в сфері діяльності турецьких портів.

Турецькі судновласники все ще залишаються найбільшими після РФ порушниками режиму «кримських морських санкцій». Але треба сказати, що завдяки дії органів влади Туреччини, за 5 років окупації Криму кількість суден-порушників, які належать турецьким компаніям, значно зменшилася – з 39 суден в 2014 році до 12 суден в 2018 році.

Найбільша кількість порушень кримського санкційного режиму (крім РФ) пов’язана з прямими рейсам до Криму з турецьких портів в умовах коли турецькі, російські та інші судновласники вводять в оману керівництво турецьких портів – фальшують інформацію про порти призначення або відправлення (замість кримських вказують російські – Ростов, Темрюк та ін). А контроль за цим з боку керівництва портів не здійснюється.

Протягом усього періоду окупації Криму органами влади Туреччини (яка з перших днів офіційно не визнає російської окупації та анексії) неодноразово робилися заяви та приймалися рішення щодо неможливості прямого морського сполучення між портами Туреччини та портами окупованого півострова.

Але ці рішення не діють із-за відсутності в портах Туреччини контроля за фальшуванням інформації.

За 2018 рік ми зафіксували 96 прямих рейсів суден різних судновласників та країн прапору до портів окупованого Криму з портів Туреччини.

69 з 96 «турецьких» рейсів мали метою порти Керчі:

• 43 прямих рейси з вантажем ільменітової руди (ще не менш 20 рейсів з ільменітом прибували до Керченської протоки і перевалювали вантаж на рейді);
• 13 рейсів з турецьких портів зробили пороми, що доставили до Керчі різні види споживчих товарів;
• 7 візитів суден були пов’язані із доставкою до окупованого півостріву цементної сировини – клінкеру.
• 3 рейси мали на меті перевезення на експорт кримського зерна;
• 2 судна прийшли до Керчі з турецьких портів за вантажем металобрухту.

Тобто, в 2018 році до Криму з портів Туреччини ввозили ільменітову руду, цемент, клінкер (цементна сировина), газобетон, гіпс. Особливо важливим для економіки окупованого Криму є імпорт ільменітової руди через Туреччину.

Ільменітова руда – сировина, що використовується на єдиному заводі окупованого Криму, який грає величезну роль у формуванні бюджету. Це «Кримський Титан» – завод з виробництва пігментного двоокису титану, потужності якого знаходяться в Армянську (північ Кримського півострову).

Протягом 2018 року зафіксовано більше 60 рейсів з вантажем ільменіту для «Кримського Титану» з портів Туреччини. Це близько 200 тис. тонн. Більшість рейсів з ільменітом виконали російські судна – 56 з 60 (93%).

58 з 60 рейсів з ільменітом у 2018 виконувалися з порту Самсун (Туреччина, Чорне море), 2 рейси – з порту Дерінже (Мармурове море). Зауважимо, що наприкінці 2018 року роль порту відправлення ільменіту до Криму поступово перейшла від порту Самсун до турецьких портів Мармурового моря – спочатку Дерінже, а потім Амбарлі. Саме з Амбарлі ільменіт продовжує відвантажуватися до Криму і в 2019.

20 з 96 «турецьких» рейсів прибули до портів Севастополя, мета цих рейсів така:

• 12 прямих рейсів зробили судна, що доставили до окупованого міста будівельні матеріали – гіпс, цемент та клінкер (8 з них на зворотному шляху вивезли на експорт кримське зерно);
• 7 прямих рейсів цілеспрямовано прийшли в баласті за кримським зерном;
• 1 рейс був «присвячений» вивезенню металобрухту.

7 з 96 «турецьких» рейсів прибули до Феодосійського порту:

• 4 рейси – вивезення з Криму на експорт кальцинованої соди;
• 3 рейси – вивезення на експорт металобрухту.

Моніторингова група зафіксувала прямі рейси до Криму з 15 портів Туреччини, в тому числі 51 рейс (53%) з порту Самсун та 13 рейсів (14%) – з порту Зонгулдак.

Решта 13 турецьких портів спрямували до окупованого півострова від 1 до 4 рейсів

За даними моніторингу, у всіх цих випадках судновласники та капітани суден, що виходили з портів Туреччини до портів Криму, сфальшували інформацію щодо справжніх портів призначення – переважно вони вказували як порт призначення російський «Порт Кавказ».

Всі ці рейси виконувалися із вимкненими під час наближення суден до кримських портів та перебування в них передавачами AIS.

* * *

Чорноморська політика України, країн-членв НАТО та ЄС та в цілому цих мієнародних організацій потребує термінового оновлення.

Україна має запропонувати Туреччині запровадити не тільки спільний контроль за справжністю інформації про порти призначення суден, що прямують з турецьких портів до Чорного моря, але й встановити серйозну відповідальність за викривлення або фальшування цієї інформації. Аналогічні дії мають бути реалізовані спільно з Румунією, Болгарією та Грузією.

Також треба знайти механізм протидії рейсам суден із вимкненими передавачами AIS, перебуванню в Чорному морі суден, що не мають жодного прапору та ін.

І головне – треба знайти спільні рішення щодо протидії перетворенню Чорного моря в російське озеро. Знову нагадаємо цитату президента Ердогана: «Ми повинні виконати свій обов’язок як країни, що виходять до Чорного моря. Якщо ми не вживемо заходів, історія нас не пробачить…»