Видобування вуглеводнів у виключній економічній зоні України: правові аспекти

16:00 27.09.2020
Чорне море

Богдан УСТИМЕНКО,
магістр права, адвокат

Тетяна УСТИМЕНКО,
канд.юрид.наук, доцент, професор
кафедри цивільного права і процесу
Національної академії внутрішніх справ

Продовжуємо цикл експертно-правових публікацій стосовно не вирішених між Україною та РФ «морських питань»:

Цього разу пропонуємо вам аналіз відповідних норм міжнародного морського права та приписів українського законодавства щодо видобування вуглеводнів у межах виключної економічної зони України відповідно до угод про розподіл продукції.

Проведення геологічних, геофізичних і бурових робіт багатьма країнами протягом останніх років беззаперечно засвідчило, що шельфові зони та континентальні схили є високоперспективними на безліч видів мінеральної сировини, зокрема нафту і газ. Ці роботи підтверджують практичну можливість освоєння шельфу, а також його економічну цінність [1].

Також і на українському шельфі Чорного та Азовського морів розвідано значні запаси корисних копалин, зокрема до 1583,5 млрд м3 природного газу та до 409,8 млн. тонн сирої нафти. Це понад 30 % загальних запасів вуглеводнів України, при цьому з них видобуто лише 4 % тоді, як з берегових родовищ – до 70 % розвіданих запасів вуглеводнів [2].

Враховуючи традиційну схильність Росії до створення антиконкурентних і монопольних схем, одним із мотивів окупації Криму був енергетичний.

В Росії не залишилися непоміченими прогнози американської консалтингової компанії IHS CERA щодо перспектив нарощування Україною національного газовидобутку – як по традиційному, так і по нетрадиційному природному газу. Згідно прогнозної моделі, Україна на обрії 2030 року могла вийти на рівень видобутку газу, який мав місце в середині 1970-х років. За таких обставин газ власного видобутку не тільки задовольнив би всі потреби країни, але й експортувався б до країн Центрально-Східної Європи, витісняючи російський газ.

Основна перспектива була пов'язана з розробкою шельфових родовищ у північно-західному секторі Чорного моря – між Кримом та Одещиною. Тим паче, що у сусідньому румунському секторі геологорозвідувальні роботи, виконані ExxonMobil та OMV, дали позитивні результати [3, C. 152].

Необхідно додати, що питання забезпечення енергетичної безпеки України особливо підкреслюються у чинній Стратегії національної безпеки України [4].

Програму освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного і Азовського морів [5] Кабінет Міністрів України затвердив ще далекого 1996 року. Однак з огляду на фактичну окупацію не тільки міста Севастополь і АР Крим, а й морських вод навколо Кримського півострову, ця Програма потребує актуалізації.

Права прибережної держави
щодо видобування вуглеводнів

Що ж встановлено приписами міжнародного морського права в контексті суверенних прав та юрисдикції прибережної держави щодо видобування корисних копалин, зокрема вуглеводнів, у межах виключної економічної зони?

Статтею 56 Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права (ЮНКЛОС) від 1982 року [6] встановлено, що

прибережні держави у своїх виключних морських зонах (далі – ВЕЗ), поміж іншого, мають суверенні права щодо розвідки, розробки та збереження природних ресурсів – як живих, так і неживих – в водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також щодо керування цими ресурсами.

ЮНКЛОС також закріплює за прибережною державою юрисдикцію щодо створення та використання штучних островів, установок і споруд; морських наукових досліджень; захисту і збереження морського середовища; інші права й обов'язки, передбачені цією Конвенцією.

Приписом частини 1 статті 60 ЮНКЛОС встановлено, що прибережна держава у ВЕЗ має виключне право споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення, експлуатацію та використання:

а) штучних островів;
б) установок і споруд для цілей, передбачених у статті 56 та для інших економічних цілей;
в) установок і споруд, що можуть перешкоджати здійсненню прав прибережної держави у ВЕЗ.

Прибережна держава має виключну юрисдикцію над такими штучними островами, установками та спорудами, зокрема юрисдикцію щодо митних, фіскальних, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки.

Штучні острови, установки та споруди не мають статусу островів. Вони не мають свого територіального моря, і їх наявність не впливає на визначення меж територіального моря, виключної економічної зони або континентального шельфу (частина 8 статті 60 ЮНКЛОС).

Водночас на підставі ЮНКЛОС Україна ухвалила власне законодавство про виключну економічну зону.

Відповідно до положень статті 4 закону «Про виключну (морську) економічну зону» Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні має:

  • суверенні права щодо розвідки, розробки та збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також щодо керуванням цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, зокрема й виробництву енергії завдяки використанню води, течій і вітру;
  • юрисдикцію, передбачену відповідними положеннями Закону про виключну (морську) економічну зону та нормами міжнародного права, щодо створення й використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;
  • інші права, передбачені цим законом, іншими законодавчими актами України та загальновизнаними нормами міжнародного права.

Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються відповідно до законодавства України про континентальний шельф та Кодексу України про надра.


Довідка BSNews:

Стаття 55 ЮНКЛОС визначає, що

виключна економічна зона прибережної держави – це район, розташований за межами територіального моря та прилеглий до нього. Завширшки ВЕЗ не повинна перевищувати 200 морських миль (стаття 57) від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

У такому районі встановлюється особливий правовий режим і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями ЮНКЛОС (стаття 55).

Статтею 76 ЮНКЛОС визначено, що

континентальний шельф прибережної держави включає морське дно та надра підводних районів, що простягаються за межі її територіального моря впродовж усього природного продовження її сухопутної території до зовнішнього кордону підводної околиці материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не простягається на таку відстань.

Фіксовані точки, які складають лінію зовнішніх кордонів континентального шельфу на морському дні, повинні розташовуватися не далі, ніж у 350 морських милях від вихідних ліній, від яких відлічується ширина територіального моря, або не далі, ніж у 100 морських миль від 2500-метрової ізобати – ізолінії на топографічному плані або карті, що з’єднує точки однакової глибини моря.

Виключна морська економічна зона України до окупації Кримського півострова:

Виключна морська економічна зона України із позначеною частиною окупованої ВЕЗ України після окупації Кримського півострова :

Карти: Lamont-Doherty Earth Observatory of Columbia University,
джерело: The New York Times, In Taking Crimea, Putin Gains a Sea of Fuel Reserves

Статтею 411 Господарського кодексу України [8] (далі – ГК України) також закріплено, що держава у виключній (морській) економічній зоні України має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використання штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки та розробки природних ресурсів, інших економічних цілей відповідно до законодавства України.

Створення умов для інвестування пошуку,
розвідки та видобування вуглеводної сировини

У свою чергу Україною був ухвалений Закон «Про угоди про розподіл продукції» [9] (далі – Закон про УРП), спрямований на створення сприятливих умов для інвестування пошуку, розвідки та видобування корисних копалин, зокрема вуглеводної сировини, у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони на засадах, визначених угодами про розподіл продукції.

Цей Закон

регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, визначає основні правові вимоги до таких угод, а також особливості правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції (частина 1 статті 2 Закону про УРП).

Відносини, що виникають у процесі виконання пошукових робіт, розвідки та видобування корисних копалин, розподілу виробленої продукції, її транспортування, обробки, зберігання, переробки, використання, реалізації чи розпорядження нею іншим чином, а також будівництва й експлуатації пов'язаних з цим промислових об'єктів, трубопроводів та інших об'єктів, регулюються угодою про розподіл продукції, що укладається згідно з цим Законом (частина 2 статті 2 Закону про УРП).

Стаття 4 Закону про УРП визначає, що відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона – Україна (далі – держава) доручає іншій стороні – інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр і ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи власним коштом і на власний ризик із наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції.

Припис частини 2 статті 4 встановлює, що угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути декілька інвесторів – за умови, що вони несуть солідарну відповідальність із зобов'язань, передбачених такою угодою.

Схема розміщення родовищ вуглеводнів у західній частині шельфу Чорного моря

Держава забезпечує

надання інвесторам (зокрема операторам угод) та представництвам іноземних інвесторів і сприяє наданню їхнім підрядним, субпідрядним й іншим організаціям (особам), а також представництвам іноземних підрядних, субпідрядних та інших організацій (осіб) в установленому порядку погоджень, квот, спеціальних дозволів на користування надрами та ліцензій на здійснення діяльності з пошуку (розвідки) й експлуатації родовищ корисних копалин, актів про надання гірничого відводу, документів, що засвідчують право користування землею, й інших дозволів, документів дозвільного характеру, ліцензій, пов'язаних із користуванням надрами, виконанням робіт, будівництвом споруд, передбачених угодою про розподіл продукції (частина 3 статті 4 Закону про УРП).

Сторонами угоди про розподіл продукції виступають

інвестор (інвестори) та держава в особі Кабінету Міністрів України.

Для вирішення питань з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції Кабінет Міністрів України утворює постійно діючу міжвідомчу комісію (далі – Міжвідомча комісія) у складі представників державних органів, органів місцевого самоврядування, народних депутатів України.

Абзацом 1 частини 1 статті 6 Закону про угоди про розподіл продукції визначено:

угоди про розподіл продукції відповідно до цього Закону можуть укладатися щодо окремих ділянок (ділянки) надр, що обмежуються у просторі та координатами, в межах яких знаходяться родовища, частини родовищ корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення, включаючи ділянки надр у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону про УРП інвестор може звернутися до уряду, тобто Кабміну, або Міжвідомчої комісії з пропозицією вирішити питання щодо проведення конкурсу на укладення угоди про розподіл продукції стосовно окремої ділянки надр. Про результати розгляду поданої пропозиції інвестора мають поінформувати у тримісячний термін і не пізніше.

Конкурс на укладення угоди про розподіл продукції щодо окремої ділянки надр проводиться згідно з абзацом 2 частини 2 статті 6 Закону про УРП за наявності будь-якої з таких умов:

  • збитковість для користувачів надрами та держави продовження розробки родовищ корисних копалин, яка зумовлена об'єктивними факторами, у разі коли розробка такого родовища може забезпечити істотний обсяг видобування корисних копалин, а консервація чи ліквідація об'єкта розробки може призвести до негативних соціальних наслідків і фінансових (матеріальних) втрат;
  • відсутність державного фінансування і технічних засобів для освоєння нових великих родовищ корисних копалин, завдяки освоєнню яких забезпечується рівень видобутку корисних копалин загалом по Україні, необхідний для соціального розвитку та економічної безпеки України;
  • необхідність залучення спеціальних високозатратних технологій розробки важкодобувних і значних за обсягом запасів корисних копалин, що знаходяться у складних гірничо-геологічних умовах або є залишковими для родовищ, що розробляються, а також необхідність запобігання втратам паливно-енергетичної та мінеральної сировини в надрах;
  • необхідність забезпечення регіонів власною паливно-енергетичною сировиною, утворення нових робочих місць в районах, де зайнятість населення знаходиться на низькому рівні;
  • необхідність впровадження новітніх технологій, обладнання передових технічних розробок для забезпечення ефективного пошуку, розвідки та розробки перспективних малодосліджених родовищ корисних копалин;
  • необхідність освоєння родовищ корисних копалин, розробка яких ведеться в особливо складних умовах (ділянки надр і родовищ в морських акваторіях, родовищ з важкодобувними та виснаженими запасами або в районах з невстановленою нафтогазоносністю);
  • необхідність дорозвідки, додаткової чи поглибленої розвідки ділянки надр.

Угода про розподіл продукції укладається з переможцем конкурсу з урахуванням умов конкурсу та конкурсної заявки переможця, а у випадках, передбачених абзацом 15 частини 1 статті 7 Закону про УРП – з переможцем конкурсу та особою, визначеною зазначеним абзацом закону (господарським товариством).

Конкурс вважається таким, що відбувся, у разі, коли із заявкою на участь у ньому звернувся хоча б один учасник, у разі виконання ним усіх умов конкурсу.

Конкурс вважається таким, що не відбувся, у разі відсутності заявок на участь у конкурсі або якщо Кабінетом Міністрів України не визначено переможця конкурсу (частина 4 статті 6 Закону про угоди про розподіл продукції).

Рішення Кабінету Міністрів України щодо укладення угоди без проведення конкурсу ухвалюється на підставі:

  • письмового звернення (заяви) надрокористувача до Міжвідомчої комісії з пропозицією укласти угоду про розподіл продукції (двосторонню або багатосторонню) з доданням копій документів, що підтверджують правовий статус заявника, його фінансові можливості, копію спеціального дозволу (дозволів) на користування надрами та інших відомостей та матеріалів на запит Міжвідомчої комісії;
  • пропозицій Міжвідомчої комісії щодо можливості укладення угоди про розподіл продукції.

За рішенням Кабінету Міністрів України та органу місцевого самоврядування угода про розподіл продукції може бути укладена без проведення конкурсу щодо ділянок надр із незначними запасами корисних копалин, що підтверджується висновками відповідних державних органів (частина п’ята статті 6 Закону про угоди про розподіл продукції).

Міжвідомча комісія протягом двох місяців з дня ухвалення рішення про проведення конкурсу публікує відповідне оголошення в офіційних друкованих виданнях України, здійснює інші функції щодо організації проведення конкурсу в межах своєї компетенції, визначеної Кабміном. Термін проведення конкурсу має не перевищувати трьох місяців від дати закінчення граничного строку подання конкурсних заяв (стаття 7 Закону про УРП).

Водночас в угоді про розподіл продукції визначаються:

перелік видів діяльності інвестора та програма обов'язкових робіт із визначенням строків виконання, обсягів і видів фінансування, технологічного обладнання та інших показників, що не можуть бути нижчими від запропонованих інвестором у конкурсній заяві, а також інші істотні умови (абзац 1 частини 2 статті 8 Закону про угоди про розподіл продукції).

Частина 5 статті 8 Закону про УРП визначає, що угода про розподіл продукції повинна передбачати обов'язки інвестора щодо:

  • надання переваг продукції, товарам, роботам, послугам та іншим матеріальним цінностям українського походження за рівних умов стосовно ціни, строку виконання, якості, відповідності міжнародним стандартам;
  • прийняття (наймання) на роботу на території України працівників для зазначених в угоді потреб переважно з числа громадян України та для організації їх навчання в обсягах, передбачених угодою.

Згідно із статтею 9 цього Закону угоди про розподіл продукції, укладені щодо пошуку, розвідки та видобування вуглеводневої сировини, а також щодо використання родовищ із значними запасами корисних копалин, крім істотних умов, зазначених у статті 8 Закону про угоди про розподіл продукції, повинні передбачати також такі істотні умови:

  • щорічне декларування видобувних характеристик;
  • порядок користування геологічною, геофізичною та іншою інформацією;
  • порядок і особливості обліку витрат на промислові та технологічні потреби;
  • порядок і строки оцінки рівня забруднення довкілля в районі експлуатації ділянки надр (земельної ділянки, наданої для потреб, пов'язаних з користуванням надрами) на момент укладення угоди;
  • обсяги і строки виконання природоохоронних заходів;
  • порядок узгодження та затвердження програм робіт, зокрема програм проведення нафтових операцій;
  • умови відповідального зберігання державної частки видобутих корисних копалин до передачі їх державі;
  • умови страхування майнових ризиків, включаючи втрату видобутих корисних копалин внаслідок розливу, повені, пожежі;
  • умови виключного ризику під час розробки родовищ.

Довідка BSNews: Угоди про розподіл продукції є одним з найперспективніших механізмів залучення інвестицій з метою відновлення та збільшення видобутку вуглеводнів в Україні, яке наразі є надважливим. Адже розвиток внутрішнього виробництва газу дасть змогу замістити імпортований газ, що посилить енергетичну (і не тільки) безпеку України

Якщо учасником угоди про розподіл продукції є іноземний інвестор, він зобов'язаний протягом трьох місяців з дня укладення угоди про розподіл продукції зареєструвати своє представництво на території України та укласти відповідну угоду.
Якщо учасниками угоди про розподіл продукції є два чи більше інвесторів, вони повинні призначити зі свого складу одного інвестора – оператора угоди для представництва їхніх інтересів у відносинах з державою. Задля цього інвестори зобов'язані укласти угоду щодо операційної діяльності (далі – операційний договір), що регулює відносини між оператором угоди та іншими інвесторами (частина 2 статті 9 Закону про УРП).

Строк дії угоди про розподіл продукції визначається сторонами, однак не може перевищувати 50 років з дня її підписання (абзац 1 частини 1 статті 14 Закону про УРП).

Дія спеціального дозволу на користування надрами на умовах угод про розподіл продукції може бути зупинена чи достроково припинена (зокрема за допомогою анулювання) виключно Кабінетом Міністрів України в порядку та з підстав, передбачених частиною 2 цієї статті (абзац 3 частини 1 статті 17 Закону про угоди про розподіл продукції).


Довідка BSNews: Одним із перших захоплених Росією підприємств Криму після окупації півострова стало ПАТ «Чорноморнафтогаз» разом з родовищами, на яких воно вело видобуток природного газу та нафти – як на території півострова, так і на шельфі Чорного моря. На балансі компанії було 17 родовищ: 11 газових, 4 газоконденсатних і 2 нафтових.

Росія одразу почала незаконний видобуток і на чорноморському шельфі, і в акваторії Азовського моря, і на суші Кримського півострова. Розроблялося 9 родовищ: два газоконденсатних (Голіцинське і Штормове), 6 газових (Архангельське, Джанкойське, Задорненське, Східно-Казантипське, Північно-Булганакське й Одеське) і одне нафтове (Семенівське). Про це переконливо свідчить карта-схема районів робіт ГУП РК «Чорноморнафтогаз» («нова», російська, назва), що була викладена на офіційному сайті експропрійованого, а простіше – вкраденого підприємства. Щоправда, 1 липня 2018 року ситуація змінилася. Через світові санкції росіяни припинили експлуатацію об'єктів Одеського газового родовища (і Голіцинського газоконденсатного, теж розташованого в західнокримській шельфовій зоні).

Право користування надрами під час виконання угоди про розподіл продукції може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) або припинено Кабінетом Міністрів України у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей або довкіллю у порядку, передбаченому такою угодою. З моменту усунення інвестором умов, внаслідок яких було обмежено права користування надрами, такі права підлягають відновленню у повному обсязі (частина 2 статті 17 Закону про УРП).Згідно зі статтею 19 Закону про УРП вироблена продукція відповідно до угоди про РП має розподілятися між її сторонами – державою та інвестором (інвесторами) – і згідно з її умовами, які повинні передбачати, зокрема, умови та порядок передачі державі належної їй частини виробленої продукції або її грошового еквівалента.

Угоди про розподіл продукції стосовно вуглеводнів можуть передбачати безперервний розподіл вироблених вуглеводнів (абзац 2 частини 2 статті 19 Закону про УРП).

Водночас щоквартальна частка компенсаційної продукції не може перевищувати 70% загального обсягу виробленої в розрахунковий період продукції до повного відшкодування витрат інвестора (частина 3 статті 19 Закону про УРП).

Жодна зі сторін угоди про розподіл продукції не має права розпоряджатися виробленою продукцією до її розподілу за угодою без письмового погодження з іншими сторонами угоди (частина 4 статті 19 Закону про угоди про розподіл продукції).

Довідка BSNews: В серпні 2017 року Міжвідомча комісія з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції скасувала рішення від червня 2008-го про скасування державної реєстрації угоди з Vanco Prykerchenska щодо розподілу вуглеводнів, які видобуватимуться в межах Прикерченської ділянки шельфу Чорного моря.

Цьому передувало чимало подій, зокрема й позов проти України до Стокгольмського арбітражу, а пізніше – мирова угода України з Vanco... МЗС України відзначало, що варто прискорити виконання всіх положень цієї угоди, щоб разом з Vanco Prykerchenska готувати позову України до Міжнародного суду ООН проти РФ про порушення положень Конвенції ООН з морського права.

Порядок визначення складу витрат, що підлягають відшкодуванню інвестору компенсаційною продукцією, визначається угодою про розподіл продукції та Законом про УРП (частина 5 статті 19 Закону про УРП).

Частиною 1 статті 20 Закону про угоди про розподіл продукції визначено:

До моменту розподілу продукції в пункті виміру право власності на всю вироблену за угодою продукцію належить державі.

З моменту розподілу продукції в пункті виміру інвестор набуває права власності на компенсаційну продукцію та визначену угодою частину прибуткової продукції; решта виробленої продукції залишається у власності держави (частина 2 статті 20 Закону про УРП).

Дуже важливим для інвесторів є і те, що держава гарантує:

до прав і обов'язків інвестора, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії буде застосовуватися законодавство, чинне на момент укладання угоди, крім тих норм//положень//пунктів, що зменшують розмір податків чи зборів чи скасовують їх, спрощують регулювання господарської діяльності щодо пошуку, розвідки та видобування корисних копалин, послаблюють процедури державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, зокрема процедури митного, валютного, податкового та інших видів державного контролю, або пом'якшують відповідальність інвестора, які мають застосовуватися з дати набрання чинності таких норм//положень//пунктів.

Однак частиною 1 статті 27 Закону про УРП також встановлено, що гарантії щодо стабільності норм законодавства не поширюються на його зміни, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку й охорони довкілля.

Крім цього,

спори між сторонами угоди про розподіл продукції, пов'язані з виконанням, припиненням та недійсністю угоди, підлягають розгляду в судах України, якщо інше не передбачено її умовами, як визначено статтею 31 Закону про УРП.

Насамкінець, як висновок, автори статті вважають за необхідне зазначити: задля створення сприятливих умов для видобування вуглеводнів на шельфі Чорного й Азовського морів та забезпечення енергонезалежності України необхідно

  • з 2020 року активізувати політику видобутку вуглеводнів на українській частині шельфу;

  • у 2020 році схвалити Стратегію освоєння вуглеводневих ресурсів в українському секторі Чорного й Азовського морів на виконання приписів затвердженої урядом Морської доктрини України на період до 2035 року .

Використані джерела:

1. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року: Закон України від 21 квітня 2011 року № 3268–VI.

2. Про затвердження Морської доктрини України на період до 2035 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 р. № 1307.

3. Війни – XXI: Полігібресія Росії. – Київ: Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», 2017. – 244 с.

4. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України»: Указ Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015.

5. Про програму освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного і Азовського морів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 ро № 1141.

6. Конвенція ООН з морського права (схвалена Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року» № 728-XIV від 03.06.1999 р.).

7. Про виключну (морську) економічну зону: Закон України від 16.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995 р., № 21, стаття 152.

8. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України.– 2003 р., № 11, стор. 303, стаття 462. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text

9. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14.09.1999 р.

 

 

Ще на цю тему