«Трофейна економіка». Пограбування вкраденого українського шельфу Чорного моря

Моніторингова група редакції BlackSeaNews
та «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень»

представляє оновлений цикл публікацій
«Соціально-економічна ситуація в окупованому Криму 2014 – 2020»:

Зворотна структурна перебудова економіки Криму в умовах окупації – повернення до СРСР

«Трофейна економіка». Мілітаризація Криму як фактор промислового зростання

«Трофейна економіка». Пограбування вкраденого українського шельфу Чорного моря

«Трофейна економіка». Скільки риби видобуває Росія в захоплених водах навколо Криму

Кримська «трофейна економіка». Розпродаж українського майна

Окупований туризм. Як змінився туристичний потік в Криму

Економіка окупованого Криму. Експортна катастрофа

Банківська система та інвестиції в Крим – що насправді відбувається на окупованому півострові

Заміна населення Криму: скільки колонізаторів насправді переїхали до півострова

Вода в окупованому Криму: ніякої катастрофи. Просто повернення на 50 років в минуле

Окупаційна стабільність за рахунок бюджету РФ – Крим стабільно в останніх за рівнем життя

* * *

Упродовж 2014-2020 Росія, порушуючи норми Конвенції ООН з морського права, здійснює незаконний видобуток вуглеводнів в акваторії Азовського і Чорного морів поблизу окупованого Криму.

Видобуток газу в Криму до окупації велася ДАТ «Чорноморнафтогаз», дочірньою компанією НАК «Нафтогаз України», яка за декілька років до окупації придбала для своєї̈ кримської структури новітній технологічний флот, у тому числі дві сучасні глибоководні самопідйомні плавучі бурові установки (СПБУ).

У 2013 році «Чорноморнафтогаз» видобув близько 1,651 млрд куб. м газу, що забезпечило внутрішнє споживання Криму на 82% (близько 2 млрд куб. м), а попит, що залишився, забезпечувався за рахунок поставок по газопроводах з материкової частини України.

На балансі української державної компанії перебувало 17 родовищ, серед них 11 газових, 4 газоконденсатних і 2 нафтових. Сумарні запаси усіх родовищ: природного газу – 58,56 млрд куб. м, газового конденсату – 1231 тис. тон, нафти – 2530 тис. тон.

«Чорноморнафтогаз» розробляв 9 родовищ: 2 газоконденсатних (Голіцинське і Штормове), 6 газових (Архангельське, Джанкойське, Задорненське, Східно-Казантипське, Північно-Булганакське та Одеське) та одне нафтове родовище (Семенівське).

Основним драйвером розвитку в роки перед окупацією стало введене в експлуатацію до окупації Криму Одеське родовище, що знаходиться на морському шельфі біля узбережжя Одеської області в 150 км на захід від Криму і в 130 км на південь від Одеси.

13 березня 2014 «Чорноморнафтогаз», у тому числі й СПБУ на Одеському родовищі, були захоплені спецназом РФ. Захоплення морських установок «Чорноморнафтогазу» здійснювалося відомими в РФ «псковськими десантниками» повітряно-десантних військ – 104-го десантно-штурмового полку, що входить до складу 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії. Місце дислокації – Псковська область РФ, військова частина 32515.

Починаючи з 14 березня 2014 Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не отримує від ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» щодобову оперативну інформацію про видобуток, транспортування та використання природного газу, нафти та конденсату.

Через кілька днів, 17 березня 2014, «Чорноморнафтогаз» був експропрійований кримськими колабораціоністами, а його об’єкти на шельфі продовжували роботу під цілодобовою охороною спецназу та бойових кораблів Чорноморського флоту РФ.

В охороні родовищ газу беруть участь тральщики, малі протичовнові кораблі та ракетні катери, що контролюють надводну, підводну та повітряну обстановку біля родовищ.

Після захоплення та експропріації «Чорноморнафтогазу» навесні 2014 «Нафтогаз України» відключив Крим від газотранспортної системи (ГТС) материкової частини країни. Це сталося після того, як «Нафтогаз України» перестав одержувати від «Чорноморнафтогазу» в автоматичному режимі відомості про параметри роботи газорозподільних станцій.

Після відключення півострова від ГТС України в окупованому Криму виник дефіцит газу, його вирішили компенсувати за рахунок зростання обсягів видобутку саме на Одеському родовищі. Видобуток в 2014 році зріс до 2 млрд. куб. м., Крим вперше зміг обійтися без поставок з материка.

Однак, уже взимку 2014/15 проявилися нові проблеми відокремленої системи: через сезонність споживання (4 млн куб. м. на добу влітку та більш 12 млн куб. м. – взимку), тобто влітку газ нікуди подіти, а взимку його не вистачає.

З урахуванням наявності на півострові Глібовського підземного сховища газу (ПСГ) з активним об’ємом до 1 млрд кубометрів, це близько 60% річного споживання, «Чорноморнафтогаз» зіткнувся з надлишком газу. Заповнивши ПСГ до найвищого рівня в історії, компанія була змушена стримувати видобуток. У 2015 році він скоротився до 1,844 млрд. куб. м. 57% цього обсягу, тобто близько 1 млрд. куб. м. було видобуто на Одеському родовищі.

Відзначимо, що Одеське родовище знаходиться хоча і за межами територіальних вод України, але в її виключній економічній зоні, що не примикає до окупованого Кримського півострова.

Прогнози про зниження видобутку газу виправдалися: в 2016 році «Чорноморнафтогаз» видобув 1,644 млрд. куб. м. газу, менше, ніж в останньому передвоєнному 2013 році.

У зв’язку з цим державі-окупанту довелося різко прискорити будівництво газопроводу з Краснодарського краю, закінчення якого планувалося лише до середини 2018.

Газопровід було введено в експлуатацію 27 грудня 2016. Загальна протяжність сухопутної частини магістрального газопроводу «Краснодарський край – Крим» діаметром 720 міліметрів становить 341 км, з них 16 км прокладено під водою – через Керченську протоку. Газопровід зможе забезпечити прокачування 2,1 млрд кубометрів газу, а при підвищенні тиску – до 4 млрд кубометрів щорічно.

Будувала газопровід компанія «Стройгазмонтаж», що знаходиться під міжнародними санкціями. Остаточна вартість не розкривається, проте, за даними авторів, у зв’язку з форс-мажорною ситуацією, його вартість значно перевищила 20 млрд. руб., закладених раніше. Близько 70% склала вартість будівництва підводної частини.

Природний газ в окупований Крим цим газопроводом через побоювання міжнародних санкцій поставляє не «Газпром», а підвідомче міністерству енергетики Росії федеральне державне унітарне підприємство (ФДУП) «Внешнеэкономическое объединение «Промсырьеимпорт». Закупівлі газу здійснюються на Санкт-Петербурзькій міжнародній товарно-сировинної біржі.

* * *

В той же час, в 2017 році Україна значно просунулась вперед з цих питань в міжнародних судах. У провадженні зараз перебувають два процеси. 

Один здійснює МЗС України в рамках Конвенції ООН з морського права 1982 в Постійному арбітражному суді в Гаазі (Нідерланди). 

Повідомлення про арбітраж, позов і підстави, на яких він базується, було скеровано РФ ще 14 вересня 2016. 

22 грудня 2016 було сформовано Арбітражний трибунал. 

12 травня 2017 відбулися перші судові слухання, за результатами яких було ухвалено наказ щодо встановлення процесуальних термінів. 

19 лютого 2018 Україна подала меморандум, який містить опис претензій України до Росії.
У меморандумі МЗС України йдеться, що Росія порушила суверенні права України в Чорному та Азовському морях, а також у Керченській протоці. Починаючи з 2014, РФ позбавила Україну можливості здійснювати свої права морської держави, для власних потреб експлуатує суверенні ресурси України, узурпувала право України регулювати власні морські території. 

Наголошується, що РФ краде енергетичні та рибні ресурси, які належать Україні та її народові, при цьому, серед іншого, завдає фізичної шкоди українським рибалкам, блокує входження суден в українські порти у зв’язку з незаконним будівництвом Керченського мосту. 

21 лютого 2020 Трибунал дійшов висновку, що він не має юрисдикції щодо частини вимог, які стосуються прав України як прибережної держави у водах поблизу Криму, оскільки не має юрисдикції вирішувати питання суверенітету над півостровом. Тобто він не буде розглядати питання щодо прав України в Чорному морі (тільки в Азовському і в Керченській протоці).

Другий процес ініційовано НАК «Нафтогаз України» разом з шістьма іншими компаніями групи («Чорноморнафтогаз», «Укртрансгаз», «Укргазвидобування», «Укртранснафта», «Газ України», «Лікво»). 

Позов було подано в жовтні 2016. 

У серпні 2017 Міжнародний арбітражний суд в Гаазі розпочав розгляд арбітражної заяви Нафтогазу до РФ з приводу компенсації за активи, втрачені в результаті анексії Кримського півострова у 2014 році. 

Усні слухання з питань юрисдикції та відповідальності відбулися у Палаці миру в Гаазі у травні 2018. 

У березні 2019 Нафтогаз отримав позитивний висновок арбітражу в Гаазі щодо позову проти Росії. Трибунал визнав свою юрисдикцію у справі про втрачені активи.

* * *

За даними відтвореного в Києві «Чорноморнафтогазу», російські окупанти з моменту окупації по 2020 рік добули на окупованому півострові та шельфі Чорного і Азовського морів більш ніж 11 млрд. куб. м газу. 

Але про плани щодо освоєння нових родовищ вже забули, хоча ще в листопаді 2016 року окупаційне «міністерство палива та енергетики» Криму повідомляло, що у 2017 «Чорноморнафтогаз» збирається активізувати геологорозвідувальні роботи на шельфі Чорного моря.

Втім, це можна пов’язати ще й з технологічними причинами – відсутністю у «Чорноморнафтогазу» глибоководного обладнання через санкції.

Безумовним «успіхом» у російському освоєнні українського шельфу можна вважати лише створення міні-військових баз на нафтових платформах. На захоплених українських бурових вишках і платформах російські військові встановили радіолокаційні станції. На цих об’єктах постійно перебуває близько 130 озброєних військовослужбовців.

* * *

Ця публікація створена за підтримки Центру прав людини ZMINA.
Зміст публікації є предметом виключної відповідальності авторів