Кримська «трофейна економіка». Розпродаж українського майна

Моніторингова група редакції BlackSeaNews
та «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень»

представляє оновлений цикл публікацій
«Соціально-економічна ситуація в окупованому Криму 2014 – 2020»:

Зворотна структурна перебудова економіки Криму в умовах окупації – повернення до СРСР

«Трофейна економіка». Мілітаризація Криму як фактор промислового зростання

«Трофейна економіка». Пограбування вкраденого українського шельфу Чорного моря

«Трофейна економіка». Скільки риби видобуває Росія в захоплених водах навколо Криму

Кримська «трофейна економіка». Розпродаж українського майна

Окупований туризм. Як змінився туристичний потік в Криму

Економіка окупованого Криму. Експортна катастрофа

Банківська система та інвестиції в Крим – що насправді відбувається на окупованому півострові

Заміна населення Криму: скільки колонізаторів насправді переїхали до півострова

Вода в окупованому Криму: ніякої катастрофи. Просто повернення на 50 років в минуле

Окупаційна стабільність за рахунок бюджету РФ – Крим стабільно в останніх за рівнем життя

* * *

Саме логіка окупованої території, що захоплена як «військовий трофей» з метою використання в якості військової бази, з перших місяців анексії Криму зумовила ставлення до прав власності на окупованому півострові. Автори назвали цей концепт «трофейною економікою». Він характеризується не просто масовими порушеннями правових норм, прийнятих у цивілізованому світі, а їх повним ігноруванням.

Це стосується не тільки підприємств військово-промислового комплексу, ресурсів українського шельфу та морських біоресурсів, про що йшлося в попередніх розділах. Відбулася масова експропріація всієї державної власності України на території Криму, яку цинічно названо «націоналізацією».

Список експропрійованої української власності включає більше 200 санаторіїв, усі порти, аеропорти, об'єкти водопостачання та енергетики, залізницю, виноробні заводи, елеватори, аграрні підприємства.

Експропрійовані такі відомі об'єкти як Нікітський ботанічний сад, знаменитий дитячий центр «Артек», унікальні заповідники тощо.

Експропріація не обмежується об'єктами державної власності України. У списку «націоналізованих» – об'єкти, що належать профспілкам, іншим громадським організаціям, університетам, Академії Наук та ін. Стосовно приватних підприємств використовується механізм рейдерських захоплень.

Об'єкти, що належать Україні, спочатку «враховувались як власність Республіки Крим». У 2014 кримська окупаційна влада прийняла рішення про «націоналізацію» щонайменше 400 об'єктів державної власності України в Криму. Точної державної статистики України з цього питання досі не опубліковано, оскільки при окупації Криму були втрачені документи Фонду державного майна України в АР Крим.

Але вже наприкінці 2014 «дотримання пристойності» було відкинуте. Почалася пряма передача вкраденої в України власності російським відомствам, наприклад, Управлінню справами Президента РФ. Крім того, до цього переліку вже можна додати Уряд РФ, ФСБ, Міноборони, Об’єднану суднобудівну корпорацію тощо.

Управлінню справами Президента РФ одразу були «передані» заповідники, винзаводи та виноградники, державні резиденції, санаторії, що розташовані на Південному березі Криму. Наприклад,

• Кримський природний заповідник,
• заповідник «Лебедині острови»,
• історичні палаци князів Юсупових і Голіциних,
• чотири державні резиденції.
• найбільший виноробний концерн «Массандра» та вісім його філій з винзаводами та виноградниками,
• унікальні державні санаторії:«Алуштинський», «Гурзуфський», «Зорі України», «Нижня Ореанда», «Південний»,
• санаторії профспілок: «Курпати», «Місхор» і «Ай-Петрі»,
• приватний санаторій та унікальний ботанічний сад «Айвазовське»,
• державні дитячі пансіонати «Веселка» і «Росія» в Бахчисараї та Євпаторії.

Усі зазначені вище об'єкти розташовані в унікальних місцях, мають площі в багато десятків, сотні і тисячі гектарів, а їх ринкова вартість у нормальних умовах становить десятки і сотні мільйонів доларів.

За законами РФ передбачена націоналізація з виплатою компенсації. В окупованому Криму в 2014 для безоплатної націоналізації використовувалися такі приводи як «стратегічне значення підприємства» або «підприємство не веде виробничої діяльності», у 2015 – встановлений після анексії термін перереєстрації підприємств по законодавству РФ до 1 березня 2015.

Наступним етапом «освоєння Криму» окупантами став розпродаж частини експропрійованої власності в Криму. Наведемо лише найбільш яскраві та характерні приклади.

У 2016 році санаторій «Форос» зі «списку (українського бізнесмена) Коломойського» був придбаний Федерацією профспілок Республіки Татарстан, у якій, за інформацією російських джерел, просто не могло бути коштів на покупку кримського санаторію за 1.4 млрд. рублів. Голова Федерації незалежних профспілок Росії Михайло Шмаков пізніше визнав, що профспілки виступили в якості оператора при покупці «Фороса», отримавши кошти від великих регіональних компаній: ймовірно, «КамАЗа»,«Татнефти», нафтохімічних підприємств, які не хотіли потрапити до санкційних списків.

У 2017 на приватизацію краденого майна були виставлені три відомі санаторії на Південному березі: санаторний комплекс «Дюльбер» Управління справами Верховної Раді України і два санаторії українських профспілок - «Мисхор» і «Ай-Петри» та ще 5 санаторіїв та дитячих оздоровчих таборів.

Покупці спочатку знайшлися тільки на два пансіонати – «Энергетик» у смт. Миколаївка та «Горный» в Ялті (належать держпідприємствам України).

«Мисхор», «Ай-Петри» та «Дюльбер» з другої спроби у 2018 році купила фірма екс-командувача... ракетними військами та артилерією РФ генерал-полковника В. Заріцького. Санаторій «Місхор» (площа парку 3 га) компанія придбала за 380 млн рублів, «Ай-Петрі» (5,7 га і 1 га пляжу) - за 416,4 млн руб. «Дюльбер» (площа 22,34 га, колишній палац великого князя з царської сім’ї) – за 702,7 млн руб.

Знаменитий завод шампанських вин «Новий світ» (проданий у грудні 2017) став першою великою угодою з «приватизації» держвласності України в Криму. Фактичним покупцем заводу став підсанкційний Юрій Ковальчук – бізнесмен із «близького кола» Путіна, основний власник так само підсанкційного банку «Росія», дочірня структура якого й купила вкрадений завод. Ціна покупки - 1,5 млрд. рублів. До речі, це не просто одиничний випадок, це - маркер майбутньої тенденції.

В жовтні 2020 року окупаційна влада Криму прийняла рішення про продаж з аукціону захопленого Національного виробничо-аграрного об’єднання «Масандра» (державна власність України), до якого входять 8 великих виробників винограду та вина на березі Криму від Ялти до Судака та 12 вінзаводів. Колекція вин Масандри (близько 1 млн пляшок) — одна з найбільших у світі і занесена в 1998 до Книги рекордів Гіннеса. «Масандра» — одне з найбільших підприємств Європи з вирощування винограду та виробництва високоякісних марочних вин.

Негативні ж результати приватизації багатьох експропрійованих українських санаторіїв призвели до практики безоплатної передачі цих об'єктів у власність або управління республік РФ - Татарстану, Чечні, Інгушетії, Башкири та ін.

У 2017 дитячий оздоровчий табір «Кримкоопспілка» в Алушті подарований уряду Чечні, а дитячий кардіологічний санаторій «Ювілейний» в Євпаторії – Башкирії.

У 2018 дитячий санаторій під Євпаторією «Піонер» з парком в 12 га і пляжем в 1,4 га «подарували» Інгушетії.

Окупаційна влада Криму не може не розуміти проблему токсичності для можливих покупців. Тому, щоб заплутати сліди трофейного майна, вона крім технології «приватизації», коли організатором продажу є окупаційне Міністерство майнових і земельних відносин, використовує технологію «відчуження» власності.

Цим займається спеціальна установа «Розпорядницька дирекція власності Республіки Крим», за якою закріплено 47 об'єктів, запропонованих на продаж. «Ноу-хау», що активно використовує ця установа - об'єднання окремих частин майна різних українських власників в один об'єкт продажу.

Саме ця дирекція продала в листопаді 2018 року будівлі санаторію «Лівадія» в Ялті (власність профспілок України), в тому числі декілька будинків Лівадійського палацу, де проводилась знаменита Ялтинська конференція «Великої трійки» в 1945. Вартість продажу – 509,6 млн руб, покупець - російський бізнесмен Костянтин Малофєєв.

Та ж сама дирекція в 2019 продала президентську державну резиденцію №1 «Гліцинія» (так звана «Дача Брежнева», відома як улюблене місце відпочинку лідерів СРСР, власність України, перебувала у віданні Держуправління справами президента України). Вартість продажу – 1,2 млрд. руб, покупець не розголошується. Після окупації Криму вона була передана Федеральній службі охорони РФ.

Крім того, як йшлося вище, використовується технологія «покупців-прокладок».

Уряд РФ буде все більше тиснути на окупаційну владу Криму щодо швидкого розпродажу українського майна, щоб хоч якось скоротити російські дотації Криму.

Але російський бізнес розуміє, що «трофейна» кримська власність України та її резидентів – це «токсичні» активи. Тому залишимо в силі ще один прогноз: покупцями української власності в Криму будуть ті фізичні та юридичні особи РФ, що вже раніше потрапили до «кримського» або іншого санкційного списку США.

 

 

* * *

Ця публікація створена за підтримки Центру прав людини ZMINA.
Зміст публікації є предметом виключної відповідальності авторів