Від редакції BlackSeaNews

Минулого тижня на сайті наших колег – видання ЦЕНЗОР.НЕТ – було розміщено статтю Івана Вінника «Чи готова Україна до удару з моря?». І видання впливове, і тема болюча, і в статті багато цифр та посилань на джерела.

Але зміст статті нас дещо здивував, оскільки ми на BlackSeaNews постійно публікуємо все, що стосується оновлення ВМСУ. Оскільки ми – незважаючи на достатню обізнаність – не вважаємо себе експертами в морської стратегії, тактиці і особливо - в техніці, то ми звернулися до фахівців штабу ВМСУ (до офіцерів, яких ми знаємо ще з Криму – в тому числі із самих важких днів в історії ВМСУ) з проханням прокоментувати основні проблемні питання.

Професійні коментарі дали декілька досвідчених військових фахівців та командирів ВМСУ з різних частин, підрозділів і управлінь. У зв'язку з цим і в силу інших зрозумілих причин – в тому числі нашого небажання створювати передумови для штучного втягування конкретних офіцерів штабу ВМС до політичних дискусій – ми не бачимо необхідності перераховувати їх усіх поіменно.

Отже читайте.

* * *

«Можливість програти міститься в собі самому...»
Сунь-Цзи

Зміст статті Івана Вінника нас, спеціалістів, які дійсно знаються на військовому флоті та мають досвід флотської служби, спонукав до деяких роздумів та запитань. Стаття Івана Вінника дійсно потрібна, спонукає до дискусії, але питання та особливо висновки його статті потребують суттєвого роз’яснення та опонування.

Автор був народним депутатом України у 2014-2019 роках, не рядовим парламентарем, а секретарем Комітету Верховної Ради України по національній безпеці та обороні. Незважаючи на високу посаду, під час своєї каденції зацікавленістю щодо вітчизняних ВМС не відмітився. Тому його жвавий інтерес до запропонованих стратегії розвитку нашого флоту, готовності до відбиття російської агресії з моря, змін у ВМС України, які стались у 2020-2021 році дійсно зацікавив.

По-перше, ми вважаємо, що без хоча б мінімальної ретроспективи етапів розвитку вітчизняних ВМС просто неможливо отримати розуміння подальших кроків або виявити помилки, проаналізувавши лише 9 місяців 2021 року,.

Передові країни, які мають набагато вищий рівень технологічного розвитку та потужне фінансування, йдуть до цього методом проб та помилок по 15-20 років, постійно корегуючи свої зусилля. А ось одне із завдань, якій шановний Іван Вінник задався висвітити у своїй статті – оцінити рішення віщого керівництва держави щодо розвитку ВМС, дійсно може бути вирішено у більш стислий період часу. Особливо з урахуванням того, що таких рішень до 2020 року фактично не існувало у природі. Зараз предмет дослідження з’явився і його можна оцінювати.

 

Стратегія. Оцінка військово-політичних,
військових та економічних умов

Ще у 2018 році командувач ВМС України (у 2016-2020 роках) адмірал Ігор Воронченко на міжнародному форумі з морської безпеки презентував Стратегію розвитку ВМС ЗС України до 2035 року. Сам документ був розміщений на офіційному сайті ВМС і залишається там досі. 

Стратегія розвитку ВМС є головним документом, яким керується Командування ВМС при розбудові нашого флоту. Про це свідчить і позиція командувача ВМС України контр-адмірала Олексія Неїжпапи (на посаді з 2020 року), яку він неодноразово висловлював у засобах масової інформації.

Перший етап реалізації Стратегії був детально розроблений у 2020 році і викладений у Концепції розвитку ВМС до 2025 року. Данні з Концепції включені до проектів відповідних Державних цільових оборонних програм. Звідти вони попадуть до Державного оборонного замовлення. Завдання командування ВМС - щоб усі показники, що передбачалися Концепцією, потрапили до Закону України про Державний бюджет України і цей Закон був виконаний (були реалізовані усі програми, що ним передбачаються)

Стратегія розвитку ВМС - короткий, але не простий документ. Він розроблявся протягом 2-х років. До цієї роботи долучалися крім українських військових спеціалістів, наші іноземні колеги, волонтери, громадські і цивільні організації. З колективом військових моряків, який працював над Стратегією і, який зараз веде складну роботу щодо її імплементації, неодноразово проводилися семінари зі стратегічного планування спеціалістами Києво-Могилянської академії та Академії Оборони Великої Британії.

Розробка любої стратегії починається з глибокої оцінки середовища. І така оцінка була проведена, при цьому з прогнозованим розвитком до 2035 року. Якщо шановний автор не вірить нашим військовим, то можливо йому було б доцільно вивчити позицію висококласних військових спеціалістів з Великої Британії, Норвегії, Канади, США та Швеції, які усі ці два роки брали участь у розробці Стратегії. Якщо б автор брав участь у міжнародних морських безпекових форумах, які тричі проводилися в Україні, у тому числі у період, коли він був секретарем Комітету з національної безпеки парламенту, тоді сумнівів, навіть мінімальних, з питання чи проводять військові оцінку противника, чи ні, у автора можливо і не виникло би.

Реалізація стратегії розвитку ВМС.
Перші кроки

Розуміючі критичний стан морської безпеки, маючи чітку стратегію розвитку ВМС (основної складової безпеки з морського напрямку), вище політичне та військове керівництво держави визначило завдання розвитку ВМС пріоритетним.

Шляхи вирішення цього завдання опрацьовувалися у Міністерстві оборони України, Генеральному штабі Збройних Сил України та у Військово-Морських Силах Збройних Сил України. Результатом цієї роботи стало системне бачення, конкретні програми та збільшення фінансування розвитку ВМС.

У статті без посилання на джерело написано, що «заявлений обсяг державних інвестицій в кораблі ВМС ЗСУ в наступні 10 років перевищує 4 млрд. доларів». А далі зроблено дивне ствердження, що ця сума «переважно, не включає вартість озброєнь і боєкомплекту».

І на додачу: «Витрати на утримання, ремонт нової техніки, наразі, ніхто не рахував. Так само не замислювався над тим, хто і де буде обслуговувати високотехнологічні силові установки й інші сучасні системи нових кораблів».

Звідки такі твердження? Немов би автор «заліз у голови» офіцерів ВМС і побачив над чим вони «замислюються», а над чим – ні. Можливо він має доступ до документів Державного оборонного замовлення з грифом “Таємно”? Хоча не все з того, що він перелічив, включається до Держоборонзамовлення.

Претензії доволі серйозні. Автор ставить під сумнів нашу компетентність у таких важливих питаннях. Виглядає як звинувачення, причому голослівне. Завжди складно спростовувати відверту неправду. Їй вірить пересічний громадянин, а спростування часто виглядає як виправдовування (чим і зміцнюється переконання людей, що звинувачений дійсно винний).

Величезні кошти, які планується витратити на флот (і в ВМС України це розуміють кожної хвилини), належать і так не багатому народу нашої країни. Тому ми зобов’язані роз’яснити суспільству, українським платникам податків, чому твердження автора абсолютно не відповідають дійсності.

Бойовий корабель,
його озброєння та боєкомплект

Бойовий корабель відрізняє від будь-якого судна саме комплект озброєння, яке власне і робить його бойовим кораблем, а не цивільною шхуною, сейнером, круїзним лайнером, яхтою тощо.

Будівництво корабля завжди здійснює одне підприємство. З ним укладається контракт за конкретним проектом і за конкретну суму. А далі вже підприємство наймає субпідрядників і створює кооперацію. Проект корабля містить в собі практично увесь комплекс озброєння, яке входить у вартість конкретного корабля.

Звичайно є нюанси, коли не готовий конкретний зразок озброєння, або ще не отриманий дозвіл на його продаж від іноземної країни. У такому випадку зразок озброєння може бути закуплений окремо. Такий варіант вкрай небажаний, ані для замовника (якому треба укладати окремий контракт), ані для будівельника (у зв’язку з невизначеністю по зброї та термінам її надходження). Така ситуація є виключенням, а не правилом.

Корабель не дитячий конструктор LEGO. Сучасний корабель - це єдина система, яка і проектується, і будується комплексно. Треба дуже обережно підходити до аналогій та простих прикладів – так бі мовити, для “чайників”. Не треба напряму переносити на кораблі приклади з танків та автопрому. Побудований корабель підприємство передає флоту на державних випробуваннях, де перевіряється робота всього озброєння корабля в комплексі, на різних режимах і в різних умовах. Теза, що озброєння не включене у вартість корабля, взагалі абсурдна.

Боєкомплект (або бойовий комплект) за загальним визначенням - це кількість боєприпасів, встановлених на одиницю зброї. Це просте і зрозуміле визначення, втім його зміст набагато глибший, ніж здається на перший погляд.

Для корабельної зброї боєкомплект, зазвичай, визначається місткістю корабельних погребів (приміщень для зберігання боєприпасів на кораблі), а у загальному випадку - боєкомплект підрозділу та частини визначається виходячи з бойового досвіду і можливостей його «підняти» (завантажити на транспортні засоби, перемістити).

Місткість погребів боєприпасів корабля визначається, знов таки, з бойового досвіду і вноситься у ТТЗ (тактико-технічне завдання) на розробку проекту. Для утримання корабля (частини) в готовності до ведення бойових дій, встановлюються відповідні норми утримання боєприпасів (непорушний запас), він визначається кількістю боєкомплектів (БК – по-військовому).

А оскільки воюють не одиночні кораблі, а угрупування та збройні сили в цілому, то і запаси розподіляються на військові, оперативні та стратегічні. Їх обсяги визначаються боєкомплектами у такому вигляді, наприклад 1 БК – військовий запас, 3 БК – оперативний, 2 БК – стратегічний. За якими принципами військові визначають кількість БК у кожному виді запасів – окреме питання, не будемо зупинятися. Але зрозуміло головне – військовий, який оперує такими поняттями, просто не може взяти і викреслити боєприпаси з прайсу на придбання зброї (навіщо зброя без боєприпасів?).

Більше того, крім непорушних запасів, передбачається закупівля боєприпасів і для бойової підготовки, причому на декілька років. Отже, при закупівлі зразка зброї, мова йде не просто про один боєкомплект (як написано у статті І. Вінника), а про декілька боєкомплектів, та поточний запас на бойову підготовку та, за потребою, і на випробування. Отже і теза автора згаданої статті про боєкомплект – абсурдна.

Утримання кораблів та техніки

Хто, як не наші військові знають цьому ціну. Ми вимушено утримуємо в готовності до виконання завдань кораблі, вік яких складає по 40-50 років. І вартість їх утримання є дорожчою, ніж для нового корабля.

Розрахунки на утримання кораблів перспективного складу проведені нами на період до 2026 року і включені в проект Державної цільової оборонної програми розвитку Збройних Сил України. До речі, орієнтовні розрахунки утримання ВМС (не тільки кораблів, але й авіації, морської піхоти, частин забезпечення) проводилися ще в рамках розробки імплементаційного плану Стратегії розвитку ВМС спільно з іноземними фахівцями.

Звідки ж автор зробив свої висновки? Він не мав доступу до інформації такого роду, проте має сміливість робити категоричні і необґрунтовані заяви. До речі, якщо хтось думає, що вартість обслуговування іноземного корабля на порядок більша, ніж вітчизняного, то він глибоко помиляється. І такі порівняльні розрахунки нами теж проведені.

Обслуговування та ремонт іноземних зразків озброєння і техніки дійсно є складним і вкрай важливим, і немає простої відповіді: "так" або "ні".

Є декілька варіантів. Конкретний варіант обирається для кожного окремого зразка зброї та техніки. Який варіант обрати, залежить від багатьох факторів:

• складність зброї та можливість її агрегатного ремонту;
• кількість зброї, яку треба обслуговувати (рентабельність розгортання окремої лінії);
• обмеження виробника, необхідність обслуговування його спеціалістами підприємства (як це, наприклад, робить українське підприємство “Зоря-Машпроект” з головними двигунами фрегату “Гетьман Сагайдачний”);
• наявність в Україні офіційного представника виробника (як, наприклад,“Цеппелін-Україна” є офіційним дилером компанії “Катерпіллер”. Двигуни цієї марки стоять на наших малих броньованих катерах) тощо.

Можна створити станції поточного обслуговування та ремонту або розгорнути власні ремонтні цехи. Можлива робота з фірмою-офіційним представником виробника в Україні. Інші варіанти – залучення іноземних ремонтних бригад, або, навіть відправка озброєння на завод-виробник для ремонту. Як бачите, питання складні, але вони можуть бути розв’язані, повинні бути розв’язані і вже розв’язуються:

• по-перше, Україна не є першопроходьцем, що вирішує це питання. Є достатньо успішний досвід наших найближчих сусідів – Польщі, Румунії, Болгарії, Туреччини;
• по-друге, сама Україна вже має певний власний досвід. Візьміть хоча б безпілотні авіаційні комплекси “Байрактар”, або патрульні катери типу “Айленд”.
• по-третє, ми плануємо створення власної ремонтної бази кораблів ВМС з сучасним обладнанням і ці плани закладаються в розвиток системи базування кораблів.

Система базування ВМС

Це дійсно – надважливий напрямок, що окремо визначений у Стратегії розвитку ВМС. І ми дуже радіємо тому, що нарешті розпочато вирішення багаторічної проблеми, яка з 1992 року не бралася до уваги вищим військово-політичним керівництвом держави.

Ані за 20 років до війни, ані навіть одразу після 2014 року взагалі нічого не робилося з питань створення належних умов базування флоту. Були роки, коли не те, що фінансування причалів не передбачалося, взагалі не існувало програми фінансування утримання гідроспоруд! Не дивно, що військові причали не бачили ремонту з 50-х років минулого сторіччя!

Тільки з 2020 року ситуація кардинально змінилася, з’явилася окрема програма фінансування і почали виділятися кошти на ремонт причалів.

Восени 2020 року відбулася знакова подія – ВМС передали причальний фронт в Аджалицькому лимані (порт Південний) і там зараз створюється пункт базування для катерів американських проектів Mark VI та Island.

У тому ж році флот отримав причал і земельну ділянку для бази в Бердянську. Зараз проводиться реконструкція наших нових пунктів базування.

Окрема робота триває по британському кредиту, який планується витратити не тільки для оновлення корабельного складу, але і на створення нових військово-морських баз у порту Бердянськ та поблизу міста Очаків.

Саме в Очакові планується побудувати головну військово-морську базу. Мова йде не про ту невеличку гавань, де зараз базуються кораблі ВМС в Очакові, а про сучасну велику військово-морську базу, збудовану з «нуля» за досвідом кращих військово-морських баз провідних держав світу. Для цього Міноборони передана ділянка узбережжя у декілька десятків гектарів! На даний час проводяться передпроектні роботи.

Отже питання місць базування не просто «взяті до уваги», а робляться конкретні кроки щодо створення сучасної інфраструктури для майбутнього флоту.

При цьому, загальна місткість плануємих пунктів базування більша за потребу ВМС зразка 2035 року. Вона розрахована на подальшу перспективу розвитку нашого флоту, а також на спроможність забезпечення належних умов стоянки кораблів країн НАТО.

Взагалі питання створення сучасної системи базування є доволі складним. Мало того, що нерухомість коштує дорого, так ми ще не маємо досвіду у створенні подібних об’єктів. Тому особливі сподівання ми маємо щодо співпраці у цьому напрямку з нашими британськими колегами, які мають величезний досвід. Отже це аж ніяк не «пов’язані витрати», як вважає Іван Вінник - це окремий, складний і відповідальний напрямок.

Підготовка особового складу

І тут ВМС ЗС України вже мають певний досвід – підготовка екіпажів катерів типу “Айленд” в США та екіпажів БПАК “Байрактар” у Туреччині.

Більш того, часто в контрактах окремо оговорюються питання підготовки особового складу, яка входить у загальну вартість контракту. Це найсприятливіший шлях.

Якщо навчання особового складу не передбачається контрактом, то його організують окремо у навчальних центрах в інших країнах, тут, на щастя, Україна має потужну підтримку від країн НАТО. При чому до складу таких груп навчання включаються і майбутні інструктори для нашого навчального центру. Окремо передбачається створення навчальної бази в навчальному центрі і в Інституті ВМС.

Конкретний приклад. Після випробувань дослідного зразка ракетного комплексу “Нептунˮ, він став навчальною базою, на якій здійснюють підготовку курсанти інституту та особовий склад ракетного комплексу. Як здається, автор пропустив усі ці події, що широко висвітлювалися у засобах масової інформації.

Кораблі та зброя

Взагалі питання підготовки особового складу, розвитку інфраструктури та системи технічного забезпечення, як правило та на жіль, не дуже цікаві для неспеціалістів.

Дійсно, кому цікаво, які тренажери будуть у навчальному центрі, коледжі, інституті ВМС, який парк станків буде на судноремонтному комплексі нової військово-морської бази, або які комунікації підведуть на її причали, або які системи надводного та підводного спостереження розгортаються у пунктах базування ВМС, існуючих та майбутніх. Таки питання, природно, не приваблюють наші засоби масової інформації (як і ЗМІ інших країн). Тому вони і залишаються поза увагою наших громадян. Залишилися вони і поза увагою автора статті. Але це зовсім не означає, що всього цього не існує.

Не дивно, що і журналісти, і просто громадяни, що цікавляться флотом, досить жваво обговорюють кораблі, катери, їх склад озброєння властивості, вартість, тактику застосування. Дійсно, це досить яскрава інформація. От і в статті Івана Вінника на «нецікаві» питання, що викладені вище, відведено півабзаци голослівних заяв. Більша частина статті присвячена більш цікавій і зрозумілій широкому загалу читачів темі – критичному аналізі майбутніх кораблів та озброєння.

Береговий ракетний комплекс «Нептун»

Автор одразу ошелешив висновком: «замовлення вітчизняних озброєнь здійснюється за залишковим принципом».

Далі пояснив цю тезу: «Міноборони замовило всього один дивізіон ПКР Нептун і той із неповним (третиною) боєкомплектом – на один залп. Україні потрібні 5 дивізіонів ПКР «Нептун». Звідки такі відомості? З яких джерел вони взяті, не названо жодного. Чому саме 5 дивізіонів, а не 25?

Потреба в зразках зброї формується виходячи з оцінки противника та відповідних оперативно-тактичних розрахунків. А у Командуванні ВМС такі розрахунки були проведені, ще два роки тому і минулого року уточнені.

Ґрунтуючись на них, була визначена потреба у берегових ракетних дивізіонах. Головнокомандувач Збройних Сил України її затвердив, а Міністр оборони - схвалив і прийняв до реалізації. Автор «не вгадав» цифру: потреба у комплексах протикорабельних ракет типу «Нептун» далеко не 5 дивізіонів і, тим більше, не один. Звичайно, такі показники не розголошуються через пресу. Ракет замовлено значно більше. Звичайно, на дійсний час виготовляється один дивізіонний комплект, тому, що на підприємстві ще не має конвеєрної лінії по масовому випуску.

 

Корабельні та авіаційні варіанти комплексу «Нептун»

Так само це стосується корабельного і повітряного варіантів комплексу. Конструкторське бюро працює послідовно, оскільки, нажаль, ще не має такої кількості спеціалістів, щоб працювати одночасно над всіма варіантами.

Спочатку успішно реалізували береговий варіант, після цього приступили до корабельного, далі буде авіаційний. З огляду на те, що 25 років в Україні на розроблювалося подібних складних систем високоточної зброї, таке рішення є цілком виправданим.

На даний час ведеться робота над створенням корабельного варіанту комплексу ПКР «Нептун». Отже чергове категоричне ствердження Івана Вінника, що «Міноборони не робить акцент на розробку авіаційної версії ПКР «Нептун» та «не приділяє уваги … і корабельним рішенням в цілому» взагалі не відповідає дійсності. Не буває так, що все і зараз. На все необхідний час і терпіння.

Окрема порада від автора стосувалася vertical launching system (VLS), тобто установки вертикального пуску (автор чомусь називає її «вертикальний касетний канальний пуск»).

Звісно, такі установки мають переваги. Вони можуть бути універсальними для різних типів ракет, мають мінімальний час реакції (ракети завжди готові до пуску), пуск ракет у будь-якому напрямку (360 градусів), вони краще захищені. Разом з тим, такі установки потребують окремої модернізації ракет з установкою на них надійної системи розвороту у бік цілі після вертикального старту. Таких опцій ПКР «Нептун» поки не має.

Але головним недоліком установок вертикального пуску є їх великі масо-габаритні характеристики, обумовлені розмірами ракет і необхідністю створення на кораблі окремих систем вибухової та пожежної безпеки та відводу гарячих реактивних газів при гарячому пуску.

Саме через це, установки вертикального пуску отримали розповсюдження тільки на кораблях від фрегату і більше та на окремих корветах (наприклад, одні з найменших серед носіїв VLS є російські малі ракетні кораблі типу «Каракурт», які мають водотоннажність 870 тон). Отже, як кажуть, є нюанси...

На переважній більшості ракетних катерів використовуються пускові установки іншого типу – транспортно-пускові контейнери (ТПК). І вони мають свої переваги перед VLS.

Їх конструкція простіша, вони дешевші, легкі і компактні, при цьому потребують мінімальних змін у конструкцію кораблів (VLS займає фактично цілий відсік корабля класу корвет-фрегат). Завантаження на кораблі ракет у ТПК швидше і значно простіше. При цьому вони забезпечують такий саме мінімальний час реакції, як і VLS, але не потребують спеціальної модернізації ракет для розвороту. Їх недоліками, у порівнянні з VLS, є незахищеність та фіксований напрямок пуску, що не є критичним.

Якщо ми розробимо VLS для ПКР «Нептун», то на які носії ми будемо її ставити, якщо корвет типу Ada (як, до речі, і корвет пр. 58250) конструктивно не передбачає такої установки і потребує великих обсягів перепроектування внутрішніх об’ємів корабля? А це час (якого у нас немає) і кошти (яких небагато).

ПКР «Нептун» – чималенька ракета і умістити її вертикальну пускову установку на катері доволі проблематично. При чому це відбудеться «не безкоштовно» - для розміщення важкої VLS ми будемо змушені відмовитися від іншої зброї (це можуть бути комплекси РЕБ, або розвідки, або, навіть, ЗРК).

Крім того, ми вже маємо готову і перевірену пускову установку, яку тільки треба адаптувати до корабельних умов, а не розроблювати її з нуля. Чи маємо ми на такі розробки час і ресурс? Чи готові ми відмовитися на ракетному катері від інших видів озброєння заради примарних переваг у захисті, яка дає VLS перед ТПК?

Таким чином, розробка з нуля VLS для ПКР “Нептун”, переробка під неї вже готового проекту корвету типу “Ada” є нелогічним і нераціональним напрямком. Зосередження зусиль нашої оборонки на розроблення корабельного комплексу з використанням ТПК у якості пускової установки цілком виправдане. Воно також повністю відповідає нашим обмеженням у часі та ресурсах і світовій практиці. Наприклад на есмінцях ВМС США типу Arleigh Burke наряду з вертикальною пусковою установкою використовується і пускова установка ПКР “Гарпун” з ТПК.

Як кажуть, «диявол у деталях». Цілком зрозуміло, що шановний Іван Вінник не може знати вичерпної інформації стосовно планів нарощування спроможностей ВМС (багато даних є закритими) та особливостей військово-морської техніки (він не є спеціалістом), але незрозуміло, чому так безапеляційно робляться фактично надумані, а часом і вигадані, ствердження...

Корвети типу Ada

Свою аналітику по корвету автор починає словами «Міноборони намагається тримати в секреті деталі контракту, але з відкритих джерел стало відомо, що Туреччина не буде постачати Україні готовий корвет». Тобто підступні військові приховують від народу, страшну правду – Туреччина не збирається добудовувати наш корвет! Але…

Нерозголошення усіх деталей подібних контрактів – загальноприйнята світова практика, особливо, ураховуючи, що частина озброєння на оригінальному проекті – не турецького виробництва. А це означає, що необхідний додатковий дозвіл від країн виробників на продаж цього озброєння для українського корвету. Це доволі чутливі питання і звичайно що такі деталі оприлюднюються за домовленістю усіх сторін, а не тільки замовником. Ще раз, це світова практика. Проте Міноборони оприлюднило склад основного озброєння українського корвету (він дещо відрізняється від тих даних, що навів автор у своєї статті).

Крім того, міністерство проінформувало на своєму офіційному сайті, що корвети не будуть будуватися тільки у Туреччині, передбачена локалізацію будівництва в України. Це не «але з відкритих джерел стало відомо», а офіційна інформація. До того ж це не «зміна планів» (як вважає Іван Вінник), а принципове і абсолютно вірне рішення, яке було прийнято одразу і воно не змінювалося.

Нажаль наша суднобудівна галузь знаходиться у стані стагнації. У той же час, Туреччина зробила прорив у цьому напрямку, опанувала нові технології та має достатній досвід створення кораблів з сучасними зразками озброєння виробництва країн НАТО. Саме такого досвіду нам не вистачає. Часткова локалізація будівництво корвету позитивно вплине на стан кораблебудівної галузі України, це принципова державна позиція керівників оборонного відомства.

Натомість автор і у цьому побачив «зраду». Він видав, що в Туреччині побудують тільки корпус! Але підкреслимо, що турецька компанія в контракті зобов’язалася поставити Україні готовий корвет, і по його будівництву «доведеться інтенсивно працювати» тим українським підприємствам, які стануть субпідрядниками турецької компанії. І не має значення де корвет буде добудовуватися, в Туреччині, чи в Україні, головне, що перед Україною за побудований корвет буде звітувати саме турецька компанія.

Отже, автор вибудовує хибний ланцюжок формальної логіки.

Слідкуйте: міноборони тримає в секреті контракт (реальні домовленості) – (насправді) турки поставлять в Україну тільки корпус корвету – Україна сама буде виготовляти, або купувати, все озброєння, у тому числі головну енергетичну установку – очікуваний висновок автора – нам брешуть, нас кинули, і невідомо, чи зможемо ми цей корвет добудувати...

Ракетні катери

Приблизно такий схоластичний метод автор застосував і при розгляді перспективних ракетних катерів для України.

Знову ж слідкуйте: перемовини йдуть з британською компанією Babcock International – Babcock побудувала ракетні катери типу Barzan для ВМС Катару – катери Barzan мають на озброєнні ракети Exoset – значить Мініоборони України планує купувати катери типу Barzan з ракетами Exoset, які утричі дорожчі за наш «Нептун».

Дозволимо собі риторичне питання: це логіка чи жонглювання інформацією? З таким же успіхом можна звинуватити українських військових у спробі купувати замість ракетних катерів міноносці з паровими машинами на будівництві яких ця компанія спеціалізувалася у ХІХ столітті, коли вона ще називалася Vosper Thornycroft.

Далі цікавіше. Ціна. Якщо про вартість корветів заявляла і українська, і турецька сторона, то по ракетних катерах такої інформації не оприлюднювалося.

Автор знов використовує свій метод «упередженої дедукції», а потім вдається до доволі простої арифметики.

Слідкуйте: «окремі джерела» стверджують, що всі 1,6 млрд. доларів кредиту будуть витрачені саме на ці 8 ракетних катерів – ділимо 1,6 млрд. на 8, отримуємо 200 млн. – все, з’ясовано, вартість одного ракетного катеру 200 млн. доларів! Для порівняння пан Вінник наводить оцінку вартості одного катеру у 80 млн. доларів. Але запам’ятовується останнє – 200 мільйонів. Така буває «арифметика».

Отже, якщо реально аналізувати відкриті джерела, то в цих джерелах про ракетні катери взагалі не має ясності щодо їх типу.

Тип Barzan не варіант, оскільки це проект чверть-столітньої давнини (його згадують лише у контексті того, що фірма Babcok колись такі катери будувала). Зараз, банально, вже не випускається більшість обладнання, яке встановлене на катерах Barzan, отже «готовий» проект треба кардинально перепрацювати, скоріш за все швидше і дешевше буде взагалі розробити його з нуля. Інше питання, чи задовольняє вимогам ВМС ЗС України такий старий проект катеру, скоріш за все – ні.

Насправді, жодних офіційних оголошень щодо конкретного типу катеру не було, оскільки підбираються варіанти проектів ракетного катеру та склад його озброєння, які б повністю відповідали вимогам до ракетного катеру для України у специфічному районі Чорного моря.

На цьому етапі ціна ще не визначається, вона тільки формується. Можливе спільна британсько-українська розробка нового проекту, або доопрацювання на базі якогось існуючого. Не виключається, що про це і йдеться у домовленості Babcock з Укроборонпромом, у склад якого входить Дослідницько-проектний центр кораблебудування (м. Миколаїв).

Питання ж підбору комплекту озброєння дуже складне і залежить від багатьох чинників, окремі з них (не всі) чудово розкрив автор у своїй статті, коли згадав про дозволи на продаж зброї від відповідних органів експортного контролю країн-виробників. Ці органи не звичайні бюрократичні організації, через ці органи держави реалізують свою зовнішню політику.

Зараз будь-які ствердження про конкретний тип ракетного катеру для України, що планується побудувати в рамках британського кредиту, а тим більше про його ціну, є не фактами, а фантазіями.

 

Протимінні кораблі типу Sandawn

Зовсім інша ситуація з протимінними кораблями. Оприлюднений не тільки тип кораблів, які Україна планує придбати у Великій Британії, але озвучені навить конкретні одиниці – HMS Ramsey та HMS Blyth. Це насправді хороший хід.

Сучасні протимінні кораблі мають свою специфіку, яка відрізняє їх від кораблів інших класів. Вони не тільки мають на озброєнні протимінні комплекси та спеціалізовані гідроакустичні станції (такими засобами може бути оснащений корабель будь-якого класу), головним є те, що протимінний корабель конструюється і будується як корабель з низьким фізичними полями: немагнітний корпус, двигуни та системи з немагнітних сплавів, низьке акустичне поле (для цього на Sandawn, наприклад, використовується навіть окремий електродвигун).

В Україні ніколи не вироблялися такі кораблі. Зараз у складі ВМС є тільки маленький застарілий рейдовий тральщик. Тому ми вимушені придбати такі кораблі за кордоном. І для цього обрали вже перевірений іншими країнами шлях.

Минулого року Естонія придбала три модернізовані кораблі типу Sandawn. Отже, проект модернізації вже існує, при цьому він в цілому задовольняє українським вимогам. Якщо враховувати, що в країнах НАТО досі активно використовується багато кораблів, які були побудовані на початку 1980-х років, два протимінні кораблі, що сплановано до передачі Україні, можуть прослужити у складі наших ВМС не менше 20 років.

 

Багатоцільові катери типу Mark VI

Як і в ситуації з корветами типу Ada та протимінними кораблями типу Sandown, українськими посадовими особами чітко озвучено, що планується отримати від Уряду США у якості міжнародної допомоги. Це катери типу Island та катери Mark VI.

Пройшовся Іван Вінник і по катерам Mark VI. Він навів цікавий документ DSCA (Defense Security Cooperation Agency) про дозвіл на продаж Україні 16 катерів цього типу. Автору «було б цікаво отримати коментар ВМС України з питання – які бойові задачі буде вирішувати катер Mark VI в Україні». При цьому командувач ВМС неодноразово в інтерв’ю розповідав які завдання планується виконувати катерами Mark VI в Азовському та Чорному морях. Можливо, автор ці інтерв’ю не читав.

У кінцевих ремарках автор декларативно заявив про «благу» мету своєї статті «вкотре, звернути увагу вищого військового керівництва країни на необхідність раціонального витрачання державних ресурсів». Разом з тим наведений нами аналіз статті свідчить, на нашу думку, про наступне.

Було використано багато відкритих джерел різного ступеню достовірності, але поза увагою автора залишилися відкриті публікації ВМС України, аналітика та офіційна позиція керівництва ВМС, яка неодноразово висловлювалася під час міжнародних форумів, симпозіумів та інтерв’ю. Знайти їх за наявністю бажання зовсім легко…

Тоді б у автора не виникли б питання, які він виклав у своїх кінцевих ремарках, знов-таки, як безперечні ствердження:

• «В нас немає на бойовому чергуванні жодного протикорабельного ракетного комплексу» - але командувач ВМС ще на початку літа оголосив, коли почнеться бойове чергування протикорабельного комплексу «Нептун»;
• «навіть ракетний катер Прилуки РФ повернула без старих ПКР Терміт» - катер «Прилуки» давно вже не ракетний, а патрульний.

Його перекласифікували відповідно до фактичних спроможностей. Для функціонування ракетного комплексу, як системи, необхідні не тільки його носії, але і окрема берегова військова частина зберігання та підготовки ракет. Про існування таких частин люди, що не є фахівцями, мабуть і не здогадується. Комплекс по зберіганню і обслуговуванню ракет Терміт (ОРТЧ) залишився у Криму. На даний час Міністерство оборони проводить заходи щодо розгортання такого комплексу для ракет «Нептун», де планується також мати все необхідне обладнання, наприклад, для обслуговування ракет Harpoon, якщо вони будуть на озброєнні корветів типу Ada.

А от фраза, що «у ВМС України відсутні діючі гідроакустичні комплекси торпедних апаратів» поставила нас в тупик, оскільки нам просто не зрозуміло що це таке :) Перші сучасні гідроакустичні станції вже поставлені на флот, і зараз несуть чергування. Щодо торпед, то вони в нас є, навіть була ідея поставити торпедні апарати на Айленди. Крім того передбачаються торпеди і на корвети типу Ada. Хоча в наших умовах це невирішальний тип зброї.

І про «жодного дієвого флотського ЗРК» - Міноборони України офіційно повідомило, що у складі корвету, що будується, передбачений сучасний ЗРК;

А твердження пана Вінника «Ми не можемо нормально укомплектувати екіпажами навіть ті кораблі що є, не говорячи про готовність екіпажів керувати сучасною західною технікою» - не тільки не відповідає дійсності, але й просто принижує не тільки військових моряків.

Командувач минулого року озвучував ступень укомплектованості ВМС – він більше 70%, при цьому корабельний склад завжди укомплектований краще за середні показники по флоту.

Про сучасну західну техніку. Не варто було б автору, колишньому народному обранцю, недооцінювати український народ, представники якого служать у нашому флоті.

На що здатні наші військові моряки свідчить хоча б стан середнього десантного корабля «Юрій Олефіренко», якому цьогоріч виповнилося 50 років! Це “робоча конячка” нашого флоту, яка незважаючи на свій вік, постійно виконує завдання в морі. Це результат кропіткої, щоденної роботи його екіпажу. Як приклад - в серпні він взяв участь у навчаннях в Грузії. При чому «Юрій Олефіренко» - “імпортний” корабель, він був побудований в країні, яка нині є членом НАТО та ЕС, а саме в Республіці Польща. І ми регулярно звертаємося за послугами до польських підприємств з питань ремонту цього корабля.

Ми не з Інтернету знаємо, наскільки важлива система технічної підтримки, тому при виборі типу озброєння на новому кораблі та катері обов’язково вивчається, як буде здійснюватися його обслуговування і скільки воно коштуватиме. Так було на малих броньованих катерах, так було на розвідувальному кораблі, так було з корветом і так буде з ракетними катерами.

Підсумки

Ми вимушені сказати, що стаття Івана Вінника за такою важливою тематикою була би дуже корисною, якби не містила таку кількість неточностей, натяжок та домислів. Багато фактів у цій статті, м’яко кажучи, дещо викривлені, або упереджено інтерпретовані. Деякі припущення, які були викладені у першоджерелах, подані, як безперечний факт і далі на них будуються висновки. Тому часто смисл взагалі перевертається догори дригом.

Не хотілося б думати, що це лише наслідок намагань автора поширити на сферу морської безпеки держави звичайну для демократичної країни політичну боротьбу. Політична конкуренція – одна з основ демократичного суспільства.

Але досить заїжджені вкиди у військово-морську тематику елементів гострої міжпартійної полеміки, з яких розпочинається стаття Івана Вінника (не будемо їх повторювати) не мають до національної безпеки жодного відношення.

Люди в погонах, особливо під час війни, звикли думати, що справа захисту держави, швидкого посилення її оборонних спроможностей, справа всіх українських політиків, незалежно від партій.  

Але підняті питання настільки важливі, що статтю неможливо було залишити по-за увагою. Тим більше, що під сумнів поставлено доцільність використання коштів народу України.

Червоною стрічкою через всю статтю автор нав’язує ствердження про нераціональність, необгрунтованість та некомпетентність військового керівництва України. Якщо стисло, то стаття зводиться до таких тез:

• Не враховується сила РФ,
• за мільярди доларів планують закупити кораблі без озброєння та боєприпасів,
• не ураховують витрати на утримання та ремонт кораблів,
• взагалі не думають про систему технічного забезпечення,
• не планують розвивати пункти базування для нових кораблів,
• військове керівництво не спирається на вітчизняного виробника, з
• амовило всього один дивізіон комплексу ПКР «Нептун» з недостатньою кількістю боєприпасів, не займаються створенням корабельного та авіаційного його варіантів,
• зашорені і не думають про інноваційні підходи (приклад vertical launching system),
• Міноборони планує купувати занадто дорогі катери типу Barzan з ракетами Exoset, які утричі дорожчі за наш «Нептун»,
• стосовно корвету воно нам бреше, Туреччина поставить в Україну тільки корпус корвету – Україна сама буде виготовляти, або купувати, все озброєння і не відомо, чи зможемо ми цей корвет добудувати,
• Командування ВМС не знає, для чого їм катери типу Mark VI etc…..

При цьому автором перекручуються факти, сумнівні данні подаються, як достовірні, раціональні і перспективні проекти вифарбовуються у чорні кольори суцільної проблеми.

 

Що відбувається насправді

Вперше за 30 років незалежності України її вище політичне керівництво поставило собі за мету створити сучасні військово-морські сили.

Пропозиції військових моряків щодо створення української військової могутності на морі уважно вивчили. Вперше командувач ВМС був заслуханий і у Верховній Раді України на Комітеті з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Розглядався саме розвиток ВМС України (такого за парламентської каденції автора статті нажаль не відбулося). Отже нарешті до проблем розбудови флоту прикута увага не тільки виконавчої, але і законодавчої гілки влади.

Але головне не слова, а конкретні кроки:

• будується сучасний корвет;

• укладений Меморандум зі Сполученим Королівством на фінансовий кредит для розвитку саме Військово-Морських Сил. Цей ресурс планується витратити на створення ударного угрупування флоту – ракетних катерів, відновлення протимінних сил, яких у нас немає взагалі;

• вперше планується масштабне будівництво одразу трьох нових військово-морських баз з комплексом по ремонту кораблів та катерів;

• керівництвом держави визначено збільшення фінансування розвитку ВМС яке планується в першу чергу використати на створення Інтегрованої системи висвітлення надводної і підводної обстановки (головний пріоритет першого етапу Стратегії розвитку ВМС);

• вже профінансований і виготовляється перший дивізіонний комплект протикорабельного ракетного комплексу «Нептун». Перший, але не останній, Міністерство оборони вирішило повністю задовільнити потребу ВМС у цьому виді зброї. Звичайно, передбачено замовлення і відповідного комплекту ракет;

• в інтересах застосування комплексу “Нептун” на повну дальність профінансовано та виготовляється багатофункціональний комплекс «Мінерал-У», який включений до складу берегового ракетного дивізіону. Про критично важливу систему цілевказування автор статті не знає, проте без такої системи ударний комплекс сліпий. Військове керівництво прекрасно усвідомлює, що необхідно робити і, з цього напрямку, їх кроки не обмежуються тільки комплексом «Мінерал»;

Це вже прийняті рішення, які знаходяться у різних стадіях реалізації і, відповідно, забезпечені фінансовим ресурсом.

При цьому ми маємо потужну підтримку від наших партнерів. Це стосується широких можливостей у підготовці особового складу на різних рівнях та різних напрямків (у тому числі на перспективній техніці).

• Велика Британія, США, Польща, Литва, Латвія, Естонія, інші країни НАТО навчають військових моряків і передають їм сучасний досвід. Наприклад, Британією у Збройних Силах України проводиться тренувальна місія ORBITAL, а Канадою організована місія UNIFIRE. Окрема вдячність нашим партнерам за дорадчу допомогу, яка вкрай необхідна в умовах реформування наших Збройних Сил. Досвід за гроші не купиш.
• Уряд США готує до передачі ще три катери типу Island, розпочалося будівництво перших катерів типу Мark VI, вже передані декілька десятків швидкохідних морських човнів для нашої морської піхоти, для підрозділів боротьби з підводними диверсантами, а також для Сил Спеціальних Операцій. Виготовлені та готуються до передачі сучасні гідроакустичні засоби та радіолокаційні станції. Не кажучи вже про засоби зв’язку.

Такої масштабної розбудови наших ВМС ніколи не було. Безумовно хотілося все і зразу. Але флот за рік не будується. Це процес, який триває десятиріччями і потребує скоординованої і цілеспрямованої діяльності різних галузей країни.

Наприклад кораблебудівни програми провідних країн передбачаються на 20-30 років і затверджуються парламентами, як закони, не постановами уряду, як у нас.

Громадська думка

Зараз Україна проходить один з самих важливих етапів становлення, як морської держави. Це не простий шлях, на ньому безліч проблем, які потребують вирішення. Це і військові проблеми зміни менталітету, організації та підходів. Технічні проблеми освоєння нової техніки. Проблеми адаптації нашого законодавства та нормативних актів до сучасних умов. Політичні проблеми – не з кожним урядом іноземної країни ми можемо працювати, не кожний уряд іноземних країн готовий працювати з нами.

Але є комплекс проблем, про який особливо не говорять, але він не менш важливий, ніж політичні, військові, технічні та нормативні. Проблема в середині нашого суспільства. Це проблема формування компетентної громадської думки. Громадська думка – це потужний фактор. Тому особливу відповідальність несуть ті люди, які можуть на неї впливати. А це посадові особи, громадські діячи, експерти, журналісти.

Зараз, на самому початку шляху свого відродження, ВМС особливо чутливі до цього. Перед нами декілька доріг і безліч варіантів. Питання дуже важливе, будь-який крок відповідальний і ми не маємо право на помилку.

Через це до нашого флоту прикута особлива увага нашого суспільства. Це дуже добре, це гарантія, що військові моряки не залишаться сам на сам з глобальною проблемою відродження військово-морської могутності. Ми вдячні за активну позицію людей України, у тому числі за конструктивну критику, яка допомагає нам робити вірні кроки.

Але часто ми стикаємось і з негативним впливом, коли з різних причин, часто ненавмисно, людей вводять в оману і формують хибне уявлення про реальну проблематику морської безпеки нашої країни і відродження ВМС України, дискредитуючи нашу зброю та керівництво.

Військова справа, у тому числі військово-морська, виглядають доволі простими і зрозумілими, але такими не є. Клаузевіц з цього приводу дуже точно підмітив: «Військова справа проста і цілком доступна здоровому глузду людини. Але воювати складно».

Безліч ідей і прожектів пройшли через командування ВМС України. Починаючи від добудови ракетного крейсера у якості десантного корабля, закінчуючи відновленням монітору «Железняков» на Рибальському острові і включення його у склад ВМС. Такі абсурдні ідеї нейтралізувати просто, але вони забирають наш час. Складніше, коли порочні у своєму принципі ідеї виглядають дуже раціональними і доцільними та звучать з вуст впливових людей - експертів, громадських діячів та журналістів. У такому випадку вони можуть мати вкрай негативні наслідки.

І ми не перші, хто стикався з цією проблемою. Така ситуація виникала і в країнах, які зараз вважаються еталонними морськими державами. При цьому це відбувалося на переламних моментах історії їх флотів, як у нас зараз.

Велика Британія. У 1870 році трапилася найбільша трагедія мирного часу в Королівському Флоті. Перевернувся і затонув броненосець HMS Captain, загинуло близько 500 моряків. Суд по справі загибелі броненосця констатував грубе втручання громадської думки (преси та парламенту) у сфери, де потрібні спеціальні знання, що призвело до будівництва небезпечного корабля, проти якого були спеціалісти флоту.

У Франції були менш трагічні, але більш масштабні наслідки. Небайдужа громадськість активно підтримувала ідею Молодої школи (Jeune École), яка стверджувала, що великі кораблі беззахисні від міноносців і від них слід відмовитися. « Мікроб в 100 тон і двісті тисяч франків, здатний торпедою відправити на дно чудовисько в 10000 тон вартістю 30 мільйонів франків» - писали газети. Під тиском громадськості Франція припинила на десятиріччя будівництво капітальних кораблів, зосередившись на міноносцях. В результаті французький флот остаточно втратив позиції головного противника британського флоту, а маломореходні міноносці швидко застаріли. До того ж виявилося, що утримувати чисельний флот міноносців (на той час це були у сучасному розумінні швидкісні катери) не набагато дешевше, ніж утримувати флот великих кораблів.

А от британці зробили з трагедії висновки. Суспільство підтримало командування флоту і змусило Парламент прийняти епохальний Закон про морську оборону 1889 року. В результаті був створений потужний британський флот.

І сучасні ВМС США народилися завдяки громадської думці, коли американське суспільство підтримало адмірала Альфреда Мехена з його теорією морської могутності і відмовилося будувати прибережний флот моніторів.

Схоже не військове керівництво, а автор статті пан Іван Вінник «з іншої епохи військово-цивілізаційного розвитку». Він повторює шлях адептів Молодої школи, які не від щирого серця включилися у військово-морську полеміку, переслідуючи свої вузькі внутрішньо-політичні цілі.

 

Post Scriptum

Військово-Морські Сили України є частиною Збройних Сил. Збройні сили, частина нашого суспільства. Збройні Сили існують завдяки нашому народу, а наш народ незалежний завдяки його Збройним Силам. Тільки в єдності нашого суспільства – можливість нашої перемоги.

Ніхто, крім нас самих, потужну державу не відбудує. Цінуйте наших спеціалістів. Морські країни мали успіх в розвитку своїх ВМС тільки, коли була консолідована позиція морських спеціалістів і громадськості. Маніпулювання громадською думкою є вкрай небезпечної справою.

Владу треба критикувати, тим більше, що є за що. Демократичний цивільний контроль це потужний важіль, який регулює діяльність у воєнній сфері усіх складових держави, військових, політиків, а також і громадськості. Але критикувати треба за конкретні, а не вигадані, з різних причин, речі. У противному випадку, це відволікання суспільства від реальних проблем. Іван Вінник можливо, навіть частково досяг своєї мети і впевнив частину суспільства, що Україна будує «не такий флот». І при цьому не помітив, що фактично намагався знівелювати зусилля сотень військових моряків, експертів, політиків та урядовців, які розробили шлях відновлення нашого флоту та наполегливо впроваджують його у життя.

Треба довіряти спеціалістам. Якщо є сумніви – спитайте в них, чому саме так, а не по-іншому робиться.

Звичайно, буває і буде, що військові досить часто просто не мають права говорити все, як цивільні експерти. Але ми готові і відкриті до співпраці, якщо це стосується майбутнього нашого флоту і зміцнення національної безпеки з морського напрямку.

Слава Україні!

* * *

Від редакці:

Додаємо декілька посилань виступів керівництва ВМС України щодо питань, які викладені у статті:

https://www.facebook.com/watch/?v=3923257917723285

https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3275367-za-rik-persij-raketnij-divizion-neptuniv-vijde-na-bojove-cerguvanna-komanduvac-vms.html

https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-den-flotu-komanduvach/31339571.html

https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3191008-oleksij-neizpapa-kontradmiral-komanduvac-vms-zsu.html

https://www.radiosvoboda.org/a/30705967.html

https://www.radiosvoboda.org/a/news-minoborony-korvet/31401105.html

* * *

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів.