Стратегічні партнери України: ситуація в національних медіа Азербайджану (3)

Наталя БЕЛІЦЕР,
експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика
спеціально для BlackSeaNews

Продовження.
1. Стратегічні партнери України: південний фланг у дзеркалах національних медіа. Азербайджан – Україна
2. Стратегічні партнери України: Азербайджан в інформаційному просторі України

Перш ніж розглянути наступну тему, тобто як виглядає Україна в інформаційному просторі АР, варто усвідомити загальний стан азербайджанських медіа у порівнянні з українськими – насамперед, для того, щоб оцінити радикальні зміни, які відбулися в медійній сфері цієї країни після початку повномасштабної російсько-української війни.

Не претендуючи на детальний, науково обґрунтований контент-аналіз, для цілей даної статті був проведений моніторинг популярних азербайджанських сайтів, зокрема – Turan.az, Minval.az, Haqqin.az, Meydan.TV, Zerkalo.az, Caliber.az (наближений до Міноборони АР) та ін. Цей набір певною мірою відображає спектр інтернет-ресурсів АР: від опозиційного Turan.az до «умовно незалежних/нейтральних» та відверто проурядових Haqqin.az і Caliber.az, а також головного «рупора влади» Аzertag.az (в якому можна знайти всі наявні документи, що стосуються українсько-азербайджанських відносин, інформацію про офіційні заходи, заяви та виступи тощо, див., наприклад).

На мій погляд, особливої уваги – і виявів солідарності – з боку української медіа-спільноти заслуговує наполеглива боротьба за свободу слова і преси в АР, зокрема, в законодавчому полі (чого, на жаль, не спостерігається). Тому вважаю за доцільне коротко окреслити основні події, пов’язані з цією боротьбою.

На сьогоднішній день азербайджанські медіа-експерти оцінюють ситуацію як погану з тенденцією до подальшого погіршення; свої висновки вони підтверджують даними Індексу свободи преси, що їх кожного року оприлюднює впливова міжнародна організація «Репортери без кордонів». Згідно з ними, АР віднесена до країн з найгіршими показниками, зайнявши у 2020 році 167-ме місце зі 180 – на відміну від сусідніх Грузії та Вірменії, розташованих, відповідно, на 60-му та 63-му. В Індексі від 3 травня 2022 АР посідає 154-те місце (між Білоруссю та Росією і з відставанням від багатьох країн Африки та Азії). За останній рік ситуація майже не змінилася, АР – на 151 місці, тобто залишається серед країн, де ситуація «дуже погана».

При тому зазначимо, що всі критичні матеріали з приводу медійної ситуації (та й узагалі з правозахисної тематики, яку висвітлює також Meydan.TV) можна знайти на сайті інформаційного агентства Turan.az, в той час як інші інтернет-ресурси зазвичай або уникають політичної складової медійних проблем, переймаючись переважно низькою якістю вітчизняної журналістики, або всіляко «відбілюють» дії виконавчої та законодавчої влади, захищаючи її від власних опозиціонерів та зауважень міжнародних моніторингових структур. В цьому ж контексті відзначимо, що лише лояльні до влади ЗМІ фінансуються державним Агентством по розвитку медіа, а Мехман Алієв, керівник Turan.az, називає цей ресурс «першим і останнім незалежним інформаційним агентством Азербайджану», (що, мабуть, є все ж таки не зовсім справедливим перебільшенням). Ці обставини необхідно брати до уваги, зокрема, аналізуючи зміни, які відбулися у висвітленні України й російсько-української війни після 24 лютого 2022 року.

Характеризуючи інформаційний простір АР, нагадаємо, що після вступу до Ради Європи (РЄ) у національне законодавство були внесені позитивні зміни; зокрема, у 2005 году ухвалений Закон про доступ до інформації, котрий відображав зобов’язання перед РЄ, а у 2006 – новий закон «Про телебачення і радіомовлення», який відповідав стандартам РЄ. Розробка й прийняття цих законів проводилися за активної участі місцевих експертів, а також фахівців РЄ та ОБСЄ.

Проте в наступні роки відбувся рішучий наступ на свободу слова, прикрим свідченням чого стала заборона на трансляцію провідних міжнародних радіостанцій – Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, Голос Америки та Бі-Бі-Сі. Таке рішення (набрало чинності 1 січня 2009) ухвалила Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, посилаючись на закон 2002 року, згідно з яким національні частоти FM та середні хвилі належать урядові, а отже, їх не можуть використовувати іноземні мовники. Представник ОБСЄ з питань свободи слова Міклош Харасті заявив тоді, що рішення влади Азербайджану сталося на тлі погіршення безпеки журналістів, яким загрожують переслідування, і що це рішення означало практично «повну монополізацію ефіру голосами, дружніми до уряду». Дійсно, наступними роками чимало «нелояльних» журналістів зазнали брутального тиску, насильства з боку поліцейських й арештів, часто за звинуваченнями у порушенні статей Кримінального Кодексу.

Як приклад можна навести арешт журналістки Радіо Свобода Хадіджи Ісмаілової, яка займалася розслідуваннями корупції в родині президента Азербайджану Ільхама Алієва і якій «помстилися», засудивши на 7.5 років. Проте важливо зауважити, що після розгляду її апеляції Верховний суд Азербайджану змінив цей вирок на 3.5 років умовно, після чого журналістку було звільнено з в’язниці. Цей епізод свідчить, що авторитарний режим Алієва все ж таки не можна ставити в один ряд з російським (де нещодавно опозиційний журналіст Володимир Кара-Мурза був засуджений до 25 років позбавлення волі – фактично, лише за публічну критику Путіна та його політики). Або з білоруським, де подібний (позитивний) перебіг подій навряд чи можливий.

Тим не менш, утиски свободи ЗМІ в АР є цілком реальними, в тому числі на законодавчому рівні.

26 грудня 2016 президент Алієв підписав закон, згідно з яким образа глави держави в соціальних мережах вважається кримінальним злочином; покарання передбачає позбавлення волі строком до 3-х років. У 2017 році до Закону «Про інформацію, інформатизацію та захист інформації» були внесені зміни, які надавали широкі можливості для блокування інтернет-ресурсів.

У тому ж році за поданням Мін’юсту і на підставі судових рішень був обмежений доступ до кількох новинних сайтів з міркувань «національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку» тощо.

Журналісти, вважаючи подібні рішення порушенням статей 10, 18 та ін. Європейської конвенції з прав і свобод людини, зверталися з відповідними скаргами до Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ). У грудні 2021 ЄСПЛ вперше визнав порушення Азербайджаном права на отримання інформації.

Найзапекліша боротьба проти утисків свободи слова та інформаційного простору в АР відбулася через непрозору кампанію по підготовці та ухваленню нового законопроєкту «Про медіа», яка почалася навесні 2020 без залучення громадськості, наприкінці 2021 поспіхом пройшла всі три читання в парламенті (перше – 14 грудня 2021, третє – 30 грудня) і завершилася підписанням закону президентом Алієвим 8 лютого 2022. Всупереч чинному законодавству, проєкт закону не був вчасно опублікований на державних сайтах і тому залишався недоступним навіть для неформального обговорення; такі обговорення розпочалися лише після отримання Turan.az 10 грудня 2021 неофіційної копії законопроєкту.

Виявилося, зокрема, що згідно нового закону, політичним партіям та релігійним структурам не дозволено створювати телеканали, новинні сайти та інформагентства чи володіти ними. І що ЗМІ, не внесені в офіційно запроваджений (але не оприлюднений) Реєстр, не зможуть отримувати акредитацію.

Учасники громадських обговорень законопроєкту відзначили численні недоліки даного документу і дійшли висновку, що він призначений для встановлення остаточного державного контролю над різними видами ЗМІ – зокрема, шляхом поновлення й легалізації цензури – і є серйозною загрозою для свободи слова і преси, а також порушенням національного законодавства (включно з Конституцією) і міжнародних зобов’язань АР (детальніший аналіз законопроєкту – див. 1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8).

Вже 15 грудня 2021 був розповсюджений критичний Оціночний документ, згодом підписаний понад 170-ю азербайджанськими медійниками, а в результаті інтенсивної спільної роботи медіа-експертів, журналістів та юристів – підготовлені правки і пропозиції стосовно 40 статей законопроєкту (із 78), які 27 грудня були передані у профільний комітет Міллі Меджлісу (парламенту АР). Журналістів підтримали азербайджанські правозахисники, а також низка опозиційних політичних партій.

До протестної кампанії долучилися деякі міжнародні організації; стурбованість висловив і Держдепартамент США. Протягом січня 2022 лунали численні заклики до президента Алієва не підписувати цей закон; комісар Ради Європи з прав людини Дунья Міятович відправила йому листа з проханням повернути документ до парламенту для доопрацювання і внесення відповідних змін, а доповідач Моніторингового комітету ПАРЄ Штефан Шеннак звернувся до Венеційської комісії з пропозицією розглянути його і також не рекомендувати для підписання президентом. 2 лютого офіційний запит направив до Венеційської комісії голова Моніторингового комітету ПАРЄ Пьєро Фассіно.

Проте попри всі ці заклики і застереження, 8 лютого президент таки підписав цей «регресивний» закон. А негативний висновок Венеціанської комісії був готовий лише в червні 2022 і вже не міг вплинути на політичне рішення влади АР. Заклик Кабінету Міністрів Ради Європи від 8 грудня 2022 щодо необхідності переглянути закон «Про медіа» і привести його у відповідність до стандартів РЄ також навряд чи змінить ситуацію.

Станом на січень 2023, понад 200 медіа подали заявку на реєстрацію, з них було задоволено 160; крім того, зареєстровано 180 журналістів. Десяткам суб’єктів медіа і журналістів було відмовлено в реєстрації з «технічних причин»; незареєстрованих не пускають навіть на відкриті засідання парламенту, а в регіонах створюють перешкоди їхній діяльності.

Не включеним в реєстр медіа повідомляють, що вони будуть притягнуті до відповідальності, їхні справи розглядатимуться в судах. Один з журналістів після повторних відмов у реєстрації його сайтів подав судовий позов проти Агентства розвитку медіа (створеного указом президента 12 січня 2021); на засіданні суду 30 березня 2023 він представив клопотання щодо перевірки відповідності нового закону про медіа Конституції країни. Ще один позов із твердженням про неконституційність закону був поданий на початку травня 2023.

Таким чином, азербайджанські актори громадянського суспільства зробили все від них залежне, аби захистити в своїй країні свободу слова і зупинити подальший наступ на неї. Утім, всі ці зусилля не призвели до бажаного результату.

Описаний вище перебіг подій є сумним прикладом того, як демократія програє у мирній боротьбі з авторитарним режимом, а міжнародні інституції не в змозі запобігати таким процесам.

Тим не менш, азербайджанські медійники не здаються і продовжують боротися з утисками свободи слова. Зокрема, 6 лютого 2023 року представники незалежних ЗМІ, журналістських організацій і фрілансери обговорили проблеми, що виникають внаслідок застосування реєстру медіа, і домовились підготувати нову версію закону та розпочати збір підписів за перегляд чинного.

3 березня журналісти й активісти громадянського суспільства провели зум-конференцію; на порядку була низка питань, пов’язаних з функціонуванням реєстру і практикою реалізації норм закону про медіа, у підсумку знов підкреслено необхідність його ревізії. Крім того, журналісти АР намагаються виборювати свободу слова і право на доступ до інформації не тільки зверненнями до міжнародного суду (ЄСПЛ), а й з використанням національної судової системи.

В інтересах справедливості треба, однак, зауважити, що серед урядових ініціатив є низка норм (внесених, зокрема, в Кодекс адміністративних порушень і Податковий кодекс), спрямованих на посилення ролі медіа в суспільному житті і забезпечення доступу до інформації. Хоча незалежні медіа-експерти ставляться доволі скептично до можливості дотримання цих норм у реальному житті.

9 лютого 2023, у річницю набуття чинності закону «Про медіа», цю сумну дату згадали «Репортери без кордонів», закликавши до повного його перегляду. Чи не на часі представникам українських ЗМІ підтримати азербайджанських колег? Вважаю їхній досвід вартим уваги не тільки медіа-спільноти України, а й вітчизняних законодавців, юристів та правозахисників, оскільки тут можна простежити певні аналогії з процесами, що точаться в Україні.