Денонсація РФ Договору про звичайні збройні сили в Європі: яке він мав значення

РФ послідовно знищила всі міжнародні безпекові договори, повернувшись на рівень найбільш гострої фази Холодної війни

РФ офіційно вийшла з ще однієї фундаментальної безпекової міжнародної угоди - Договору про звичайні збройні сили в Європі. Відповідний закон підписав ватажок рашистів Путін 29 травня, тим самим остаточно припинивши участь РФ у домовленості, яка формально існувала з 1990 року.

Мета цього договору, який був підписаний за рік до розпаду СРСР - зменшити кількість збройних сил всіх країн у Європі, тим самим, зменшивши ризик війни на континенті. Зокрема на 1990 рік НАТО та країнам Варшавського договору дозволялось тримати до 40 тисяч танків, 60 тисяч бойових броньованих машин, 40 тисяч артилерійських систем калібру понад 100 мм, 13,6 тисячі бойових літаків та 4 тисячі ударних вертольотів. Також сторони мали інформувати одна одну про переміщення військової техніки у географічних межах Європи, окрім того існував механізм інспекцій.

Водночас у 2007 році, за рік до вторгнення у Грузію, РФ наклала одноособовий мораторій на нього, аргументувавши це тим, що структура НАТО змінилась й нові члени Альянсу змінили баланс сил, а договір не був змінений. З цього року РФ вже не інформувала інших членів договору та заборонила інспекції. У 2015 році РФ припинила свою участь у засіданням консультативної групи, яка мала виробити компромісне рішення. А тепер договір офіційно розірваний.

Таким чином, з практичної точки зору, денонсація РФ Договору про звичайні збройні сили в Європі вже нічого не змінює, бо Кремль не виконував його норми вже 16 років. Але у загальній картині припинення фундаментальних безпекових договорів, дії Путіна виглядають наступним чином:

Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності - вихід 2 лютого 2019 році
Договір про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-III) - призупинення 21 лютого 2023 року

Таким чином наразі РФ юридично не має обов'язків відносно ракет середньої та меншої дальності, належного обміну інформацією щодо кількості та контролю над стратегічним ядерним озброєнням, а також розміщення сил у європейській частині континенту. Разом із припиненням дії договору щодо протиракетної оборони у 2001 році, все це повертає безпекову ситуацію у міжнародно-правовому полі на рівень найбільш загрозливої фази Холодної війни зразка 70-х років.

Але навряд це наразі взагалі має значення, бо реальні можливості РФ не дозволяють їй вийти на показники СРСР відносно кількості будь-якого озброєння. Більше того, послідовні дії Кремля явно демонструють, що жодної віри до Москви відносно будь-яких договорів у осяжній перспективі не буде. Й тому, з великою долею ймовірності, юридична казуїстика у цьому випадку направлена виключно на внутрішнього споживача у самій РФ.